Скільки пам’ятаю свою маму, вона завжди була дуже працьовитою жінкою. Справа в тому, що батько покинув нашу сім’ю після народ ження четвертої дитини, просто тому, що не міг самостійно забезпечувати нас усіх, ось він і вибрав найлегший шлях: втік, як боягуз.

Моя бабуся навіть замислювалася про те, щоб здати нас до дитбудинkу, адже нам краще жити там, ніж у такій бідній сім’ї, як вона говорила, але наша мама твердо стояла на тому, що ми завжди маємо бути з нею і тільки з нею.

Та й ми цього хотіли не менше, адже вона була нашим єдиним родичем, ми були з нею зв’язані. Мамі довелося влаштуватися на три роботи, працювати цілий день, аби у нас було гарне дитинство. Тим не менш, у неї це вийшло: з дитинства у нас залишилися тільки добрі спогади.

Вже з підліткового віку всі мої брати та сестри влаштувалися на роботу, щоб доnомогти мамі, але вона все одно працювала без відпочинку, а всю зарnлату віддавала нам, і весь час мама переймалася турботою про нас.

Незабаром, коли ми вже подорослішали, ми всі роз’їхалися по різних будинках: хтось зі своєю сім’єю, а хтось просто вирішив жити один. Ну, а мати залишилася сама. Не те щоб вона була зовсім одна, ми її часто відвідували, навіть дуже, але фактично жила вона вже зовсім одна.

Згодом виявилося, мама просто не була здатна жити сама, адже вона звикла дбати про когось, як за дитиною. Залишившись одною, мама не знайшла кращого рішення, ніж удо черити дитину. Мамі просто було начхати на думки всіх, і тепер у мене дві сестри: одній 23, а іншій — 7.

КІНЕЦЬ.