Ми з Галиною познайомилися ще в школі, почали зустрічатися. Після закінчення університету одружилися та стали проживати разом з її мамою у двокімнатній квартирі. Галина завагітніла та згодом у нас народилися двійнята: хлопчик та дівчинка. Грошей було мало, тому довелося працювати обом, з дітьми приходила допомагати моя сестра. Галина працювала на пів ставки, але дуже сильно втомлювалася.

Згодом Галина звільнилася та залишилася вдома, мама Галини Тетяна Михайлівна сказала, що вже не має здоров’я допомагати з дітьми, вона вже своє відсиділа свого часу та щоб Галина тепер все робила сама. А в ідеалі, щоб ми винаймали десь житло, бо дитячий крик вже почав її втомлювати.

Галина запропонувала розміняти квартиру на дві однокімнатні, адже платити чужим людям за оренду квартири перспектива так собі. На що Тетяна Михайлівна сказала, що не буде цього робити, адже ми самі повинні розв’язувати побутові питання, раз ми створили сім’ю та народили дітей.

Нам нічого не залишалося, як піти проживати окремо. На щастя, нам вдалося знайти кімнату в гуртожитку. Сусіди там були дуже хороші та дружні, з радістю допомагали нам з двійнятами. Мені ще тоді здалося це дивним: рідна людина відмовляється допомагати, а чужі люди з радістю допомагають та нічого не просять натомість.

Коли двійнята пішли в садочок, стало легше. Галина пішла на роботу на повний день, ми мали змогу відкладати гроші на покупку старенького автомобіля. Так пройшло декілька років, ми купили омріяне авто. І, коли у нас уже все налагодилось, з’явилася Тетяна Михайлівна. 

Тепер вона вимагала, щоб ми її скрізь возили на нашому авто. Згадала, що вона аж пів року допомагала нам з дітьми та натякнула, що нам потрібно віддавати їй борги.

Я був впевнений, що Галина їй відмовить зважаючи на те, як нам було важко в той період, коли її мама відмовилась нам допомагати. Скільки сліз вона пролила від образи та через втому. Та Галина як слухняна донечка погодилась.

Нахабності Тетяни Михайлівни не було меж. Іноді вона просила підвезти її до магазину через те, що на вулиці дощ, а їй терміново захотілося посмажити яєшню. Ми постійно возили її в поліклініку на чисельні обстеження. Мало того, вона жалілася на наше авто, на те, як я веду автомобіль.

Я мовчав, очікуючи, що Галина сама зрозуміє, що теща нами користується та її допомога не рівноцінна тому, що вона зараз від нас вимагає. Та цього ще не сталося, здається, скоро моєму терпінню настане кінець та саме мені доведеться поставити на місце нахабну родичку.

КІНЕЦЬ.