Мені вже набридло, що родичі мого чоловіка приходять до нас, як до себе додому. А свекруха – та взагалі щоденна гостя. Вона поводить себе, як господиня і я не можу нічого їй сказати, та й виганяти якось не годиться.

У нас із чоловіком невелика однокімнатна квартира. Мешкаємо тут утрьох, бо маємо ще маленьку донечку. Чоловікова сестра із зятем полюбляють навідуватись до нас у вільний час, а свекруха кожного дня. Я ніколи не знаю напевне, коли їх чекати, бо кожного разу приходять без попередження.

Для мене таке ставлення взагалі не зрозуміле. Де хоча б елементарна повага й правила етикету? А що як у мене вже щось заплановано?

Вони переконані, що кожного разу я чекаю на них із відкритими обіймами. Сестра мого чоловіка безпардонна людина, вона чомусь вважає, що може приходити коли їй заманеться. Навіть у вихідні я не маю спокою, бо гості можуть завітати пізно ввечері. Ми й так не маємо часу одне на одного, інколи хочемо побути разом, але родичам це не доходить. Іван просив сестру переглянути свою поведінку, але та зводить все на жарти й каже, що без причини вона не приходить. А причина у неї завжди знайдеться.

Вони з чоловіком звикли ні в чому собі не відмовляти й навіть після народження дитини продовжують жити звичним життям: ходять у кафе, ресторани, кіно, їздять на відпочинок. А свого маленького сина люблять залишати в нас. Аргументують це тим, що я все одно вдома з донькою сиджу, то ще одну дитину поняньчити для мене не проблема, я ж рідна тітка.

Кажуть, що коли мені десь треба буде, то можуть посидіти з моїм сином. Але він ще дуже маленький і я не довірила б їм свого малюка. Але це вже, як кажуть, не їхні проблеми..

Чоловік не знає, як відмовити рідній сестрі й відмовитись примати у себе племінника, тому на вихідні, наша квартира перетворюється на маленький дитсадок.

А свекруха теж завжди знайде причину, щоб прийти до нас. Вже б прописалась, чи що?!

Я не знаю, як пояснити родичам, що це вже занадто. І як після цього зберегти нормальні стосунки..

КІНЕЦЬ.