Батьки роз лучилися, коли мені було 13, а сестрі 11. На мене сильно вплинуло їхнє роз лучення, адже я залишилася з мамою, але завжди краще ладнала з батьком. На жаль, тато вважав, що донькам необхідне материнське виховання. Світлана , навпаки , чудово ладнала з мамою. Різниця щодо мене та сестри відчувалася у всьому. Мама не лаяла Світлану по дрібницях, а мені діставалося. У нас із нею дуже різна думка.

Після розлучення батько не переставав дбати про нас, він цікавився нашим життям і фі нансував. Світлана, взявши позицію матері, незабаром відмовилася від спілкування з ним. Я , навпаки , мріяла, щоб він забрав мене до себе. Папа профінансував моє навчання. Я із задоволенням з’їхала в гуртожиток і зітхнула на повні rруди.

Без сестри та матері мені жилося краще та спокійніше. Свєта, заявивши, що їй нічого від нього не потрібно, відмовилася від інституту і вважала за краще пройти якісь перукарські курси. Мати мені ставила за приклад її вчинок.

Чесно кажучи, мені здається, що вона відмовилася від вищої освіти , тому що лінувалася докладати зусиль і прикрила це якимось високим моральним мотивом. Закінчивши університет, я знайшла гарну роботу. Саме в цей період я втра тила батька. Моєю основною метою стало заробити на квартиру, щоби бути незалежною від мами. Мені не хотілося з нею жити. Наступні сім років були суцільним днем бабака: робота, будинок.

Я лізла зі шкіри, щоб оnлатити kредит на квартиру і домоглася свого. Зараз маю гарну двокімнатну квартиру. Я вважаю, що мої зусилля стояли. Сестра теж не гадала часу, але вона вибрала зовсім інший шлях. Вона вийшла заміж та народила двох дітей. Я з нею та мамою практично не спілкувалася, вони теж рідко мене згадували.

Зазвичай дзвонили лише для того, щоб виклянчити rроші чи подарунок. Світлана з дітьми та чоловіком живе в несприятливих умовах. Усі четверо мешкають у маленькій кімнаті у гуртожитку, яка належить її чоловікові.

Мати намагалася покращити їхні житлові умови та запропонувала пожити у неї. Але вони із зятем зовсім не зійшлися характерами і знову роз’їхалися. Нещодавно мати придумала план крутіший. Вона хоче поступитися квартирою Свєті і її сім’ї, а сама до мене перебратися. Як завжди, вона думає тільки про її благополуччя, а на мою думку та на мій комфорт їй абсолютно начхати. Я ось не розумію, навіщо взагалі народжувати дітей, якщо в тебе немає відповідних умов?

Чому я маю чимось жер твувати через її безвідповідальність? Я вклала надто баrато сил і часу, щоб здобути свою незалежність і не збираюся від неї відмовлятися через це. До того ж у мене теж є особисте життя, я його просто не афішую. Розмова у нас з мамою була коротка. — Я не згодна.

— Але ж ти не кинеш рідну матір на вулиці? – лукаво усміхнулася мама. Я розвела руками. — Кину. Не віддавай своєї квартири і не будеш на вулиці, ніхто тебе не просив бути матір’ю Терезою. А як і просив, ти могла б відмовити. Світлана та її сім’я — не моя проблема. Я просто зачинила двері перед її носом. Чи відчуваю я докори совісті? Ні !

КІНЕЦЬ.