До Олі прийшла її подруга Надя. Вони разом пили чай. — Оль, а я не знала, що ти любиш квіти. Що це за квітка? – Де? — Та ось тут, — сказала Надя, вказавши на квітку на підвіконні, за завісою. — Ти що вперше його бачиш? — Так, — сказала Оля, дивлячись на квітку з подивом.

Оля одразу пішла до дверей, щоб перевірити замок дверей. — Так, наче все нормально, — здивовано сказала Оля. — Оль, ти мене лякаєш, у тебе все гаразд? — Я думала, мені здалося, але останнім часом я помічала, що речі у моєму домі не там, де я їх лишала. Я не думала, що таке може бути.

Ніхто не має ключа від цієї квартири, навіть у мами. Що робити? — Слухай, у мене є знайомий, котрий може поставити приховані камери. Давай по всій квартирі поставимо їх і зрозуміємо, хто наш непроханий гість, добре? — Добре. Того ж дня вони встановили камери. Наступного дня записи нічого не показали.

Очевидно, гість приходив не щодня. На третій день перегляду запису Оля побачила названого гостя. Це була жінка з її роботи – Валентина Михайлівна. — Але навіщо? — Сказала Оля, — Що їй потрібно від мене? — Це не важливо, давай здамо записи в nоліцію, — сказала Надя. Оля так і зробила. Наступного дня слідчий зателефонував та попросив її прийти.

Коли Оля прийшла, почула неймовірну історію. Виявляється, Валентина Михайлівна має сина. Він не одружений, нічого не вміє. Але Валентина Михайлівна вирішила, що його настав час одружити. Оля їй сподобалася, і вона вирішила зібрати інформацію про неї. Під час перерви вона стягла в Олі ключі і встигла зробити дублікат.

Вона приходила, щоб побачити її оздоблення, як у неї вдома. Вона також дивилася в ноутбук, щоб зрозуміти, що вона дивиться чим захоплюється. Наприкінці оповідання слідчий додав, що Валентині Михайлівні, швидше за все, загрожує штраф, її не посадять. — Та гаразд. Її все одно вже з роботи звільнили, тоді я піду замок поміняю, — сказала Оля, подякувавши слідчому.

КІНЕЦЬ.