Коли син Марії Олександрівни сповістив її про одруження, то вона наказала обирати іншу наречену, адже та, яку собі обрав син, була столичною дівчиною:

– Артеме, май голову. Ірина дівчина міська, що вона робитиме в твоєму забитому селі? Тут вона лише гризтиме мої нерви. Не звикла ж працювати, тільки байдики бити буде. А ти знаєш, як мене таке дратує.

Та хлопцеві було все одно на слова матері. Він твердо вирішив, що хоче жити лише з дівчиною, яку кохає.

Скоро пара відсвяткувала заручини, а згодом і весілля справили. Вирішили провести свято у місті. З обох сторін зійшлись найближчі родичі. Друзі та родичі Іри дивились на гостей зі сторони нареченого із відкритим глузуванням. Звичайно, якщо порівняти одяг одних і других, то різниця була помітна.

Марія Олександрівна все це помічала і лише головою махала. Вона прекрасно розуміла, що з її невістки сільської жительки ніяк не вийде. Ні корів доїти, ні грядки полоти вона не буде. Та й не вмітиме.

Перед весіллям жінка не раз наголошувала майбутній невістці, що до такого життя вона не готова, щоб та сто разів подумала, на що підписується. Та дівчина лише задирала голову і казала, що, можливо, для сільської роботи вона і не годиться, зате гроші вміє заробляти. А це важливіше, ніж по корівниках ходити.

Та самі розумієте, у селі ж роботи то нема. Якось спочатку прилаштували Ірину в школу на посаду вчителя англійської мови. Та годин мала вона небагато, заробітна плата виходила не дуже високою, тому свекруха допікала, що невістка дурницями страждає. Артем у свою чергу також постійно сварився, щоб після роботи дружина по господарці щось допомагала. Як підсумок, у хаті постійно були неполадки і скандали.

Не минуло й року після весілля, як Артем виставив свою жінку за двері із валізами. Саме тоді він зрозумів, що матір і правду мудра людина, адже вона попереджала про такі наслідки. Все ж таки потрібно було шукати собі другу половинку із села, щоб знала, як воно, тяжко працювати.

І тільки через деякий час Артем із матір’ю дізнались, що тоді, коли виганяли Ірину, вона вже носила під грудьми дитину. По приїзду до міста, їй стало зле і вона звернулась до лікарів, та нічого втішного не вийшло. Вона довго лежала на збереженні, а потім відійшла у вічність.

Після дзвінка з лікарні хлопець мало не втратив свідомість. Він довго не міг зібрати себе докупи, гірко плакав і у всьому звинувачував себе. Маля таки вижило і Артем забрав доньку до себе. Адже матір Ірини настільки винила у всьому зятя, що навіть дитину від нього побачити не захотіла. І в якійсь мірі Артем розумів, чому вона так себе поводить.

Дівчинка підросла і дня не минуло без того, щоб вона не запитувала про матір. А батько і досі не може зізнатися, що так вчинив із коханою людиною.

КІНЕЦЬ.