Досі не можу уявити, що я наважилась на одруження у свої вісімнадцять. На той момент мені було страшенно добре із Тарасом. Він був старшим від мене на п’ять років. І поряд з ним я відчувала себе у захисті. Тому після весілля ми швидко наважилися й на народження малюка.

Чоловік завжди був для мене кам’яною стіною. Коли мені потрібно було здобувати освіту, шукати роботу і паралельно виховувати дитину він постійно мені допомагав і підтримував. Та через чотири роки спільного життя коханий підійшов і сказав, що іде геть. Можете уявити мій шок. Просто склав валізи і пішов.

Багато років ми не спілкувалися. От прямо від слова «зовсім». Я виплакала стільки сліз, що можна було затопити пів планети. На руках у мене дитина, зарплатня мізерна порівняно із витратами. Аліменти мені ніхто не виплачував. Всіх моїх грошей вистачало лише на оплату комунальних і садочку для дочки. Жили ми дуже скромно. А от коли дитина почала часто хворіти, то довелося витрачатися ще й на няню.

Згодом життя почало налагоджуватися, я знайшла нову роботу і почала заробляти більше. І саме в період нашого розквіту мусив з’явитися колишній чоловік. Через стільки часу він приходить до мене і заявляє, як скучив, як жити без нас не міг. Та я настільки була сердита на нього, що навіть слухати не стала.

– Коли в моєму житті був найскладнішим період, коли ми ледве зводили кінці з кінцями, коли лише в тобі я бачила опору, ти взяв і пішов. Тепер я не хочу навіть знати тебе. Ми змогли справитися без тебе, як би тяжко це не було. А тепер ти непотрібен нам. Навіть до дитини тобі не було діла. Забирайся і йди геть, як зробив це декілька років тому.

Після тої зустрічі він більше не з’являвся. Та дав про себе знати з доволі жахливої сторони. Через декілька тижнів мені прийшов позов із суду. Тарас захотів відсудити у мене доньку. Та справу виграла я. Навіть не розумію, для чого він все це затіяв.

Та лише згодом до мене дійшла справжня причина його появи. Моя колишня свекруха не знала про ось такий вчинок сина і думала, що ми досі разом. Тому більшу частину майна заповіла внучці. І Тарас ось так хотів дістатися до спадку.

Як добре, що я більше не та наївна вісімнадцятирічна дівчинка і не повелася на ті дешеві вибачення та вмовляння. Тепер хитрий та підлий Тарасик залишився ні з чим і я вважаю, що саме на такий фінал він і заслуговує.

КІНЕЦЬ.