Мене звати Яна, мені 32 роки. Бог подарував мені найкращого чоловіка, а моїй доньці Кірі, чоловіка, який зміг замінити їй батька. Роману нещодавно виповнилось 40 років.

Перший раз я вийшла заміж, коли мені було 20 років. Це було шалене перше кохання. Володимир був старший за мене на 7 років. І на той час розлучений. Батьки були проти нашого шлюбу, особливо мама…Все повчала мене, переконувала одуматись.

Доню, для чого тобі цей розвідник, та ще й з дитиною від першого шлюбу?  Від хорошого чоловіка жінка ніколи не піде! Передумай, ти  ще зустрінеш свою справжню долю…

Матір я не послухала. Вийшла заміж за Володю. Перших пів року у нас були хороші стосунки. Потім він почав вечорами випивати зайвого. Зарплату додому приносив не повністю, або взагагалі “не вважав за потрібне віддавати гроші жінці”. 

Потім я дізналась, що вагітна. Мене мучив жахливий токсикоз, потім була загроза переривання вагітності. Мої батьки допомагали фінансово, а Володя в цей час жив своє життя. Сидів по вечорах у барі з колегами, купив собі вівчарку, про яку мріяв з дитинства, новий мотоцикл…Він зовсім не задумувався про своє майбутнє батьківство…

В мене як пелена з очей впала, але було вже пізно. Де були мої очі, коли я вийшла заміж за цього егоїстичного чоловіка?

Дякувати Богу,  я народила здорову дитину. Софія стала моєю розрадою. Мої батьки допомагали фінансово, а  ми з  чоловіком стали жити як сусіди. Одразу після народження дочки він перейшов спати в іншу кімнату.

Складалось враження, що дитина потрібна була тільки мені. Я декілька разів його лишала, і поверталась до батьків. І знову поверталась, коли він просив пробачення. Такі гойдалки тривали 6 років. Поки я остаточно не прийняла рішення, не терпіти таке паскудне ставлення, тільки заради того, щоб у дочки був батько. Я пішла… Якби ви знали, яке це було полегшення…

Після розлучення Володимир перестав спілкуватись з Софією. Нема дружини-нема дитини. Якось так. Я б і не забороняла їм спілкуватись. Мені було дуже прикро за дочку… Ну як її можна не любити?

Через 4 роки я зустріла Романа. Думала, що більше не покохаю ніколи. Бог подарував мені найкращого чоловіка, а моїй доньці Кірі, чоловіка, який зміг замінити їй батька. Роману нещодавно виповнилось 40 років. Він ніколи не був одружений, жартує, що чекав на мене. Софія теж до нього звикла. У них гарні стосунки.

Після одруження ми одразу почали планувати дитину. Рома дуже хотів сина. І ось я завагітніла. Я вже була на третьому місяці вагітності. Ми планували, як назвемо нашого малюка. Наші мрії стали б реальними, якби не один трагічний вечір.

Одного вечора  Рома повертався додому з відрядження, і потрапив в аварію. Лікарі не давали жодних шансів на життя. Прогнози були невтішні. Він два тижні пролежав в  реанімації. Я так хвилювалась, що втратила нашу дитину. Мені було так боляче, що я не вберегла нашого малюка.

Рома прийшов до тями. Лікарі казали, що це справжнє диво. Він йде на поправку. Каже, що йому треба швидко прийти в себе, бо скоро йому з візочком потрібно гуляти в парку, а не  в лікарні лежати. Мені так шкода…Як йому сказати, що дитини не буде. Малюк для нього стимул до життя. Не можу наважитись. І чоловікову довіру втрачати не хочу. І боюсь, щоб йому не стало гірше. Як мені бути?

КІНЕЦЬ.