Хто ж знав, що так все вийде… Понад десять років тому вісімнадцятирічний син Рити закохався.

Здавалося б, все так і має бути, але Рита переживала, щоб не одружився зарано, не завагітніла щоб його дівчина.

Але, як завжди буває, чого боїшся, те й трапляється…

Через рік їхніх стосунків син сказав матері, що його дівчина Марина не хоче залишати дитину…

-О, Боже! Гріх же ж який, – заголосила Рита. – Вмов її не робити цього. Я вам із дитиною допоможу.

Потім Риті самій довелося вмовляти дівчину, і в результаті дитина народилася.

Такий хороший хлопчик, схожий на тата… Назвали Валерієм. Усі раділи, всі були щасливі.

Але син Рити виявився поганим батьком, зрештою, взагалі пішов із сім’ї. Рита і його вмовляла одуматися, але ні. Син взагалі поїхав у інше місто, навіть матері перестав дзвонити.

Рита шкодувала Валерія та його маму, почала їм допомагати.

Мати Валерія влаштувалася на роботу, а ще й вчилася. Рита няньчилась з онуком. Маленький він слабий був часто.

-А як не бути дитині слабою, як його мати у півтора роки віддала у дитячий садок. Ось із онуком і сиджу, – розповідала лікарям Рита.

Балувала Рита онука, а як не балувати? Ось на цьому фоні й сварилися бабуся з Мариною.

-Маргарито Петрівно, навіщо ви йому цукерку дали? – дратувалась мати Валерія. – Через пів години обідати будемо.

-Так ще цілих пів години, а дитина цукерку хоче, – не розуміла Рита.

Або прийде Марина з нічного чергування, а Валерій спить. Вона і починає сваритися:

-Він знову пів ночі мультики дивився?

-А як я вимкну, якщо він вередує?

-Ну так, мама погана, а бабуся добренька, – обурювалася мати Валерія.

Валерій ріс, сварки матері з бабусею про його виховання також росли. Так балувала Валерія бабуся.

-А як не балувати сиротинку. Він же моя кровиночка, – думала бабуся і знову дозволяла те, що забороняла мати.

А потім почалося несподіване.

У десять років Валерій почав бути зухвалим до матері. Якщо мама свариться, він одразу дзвонив бабусі.

Бабуся завжди приходила і шкодувала онука. Потім Валерій почав тікати з дому серед ночі.

Марина його шукала, довго з’ясовували стосунки, домовлялися. Але приходила бабуся і всі домовленості були до лампочки.

Після чергової сварки Валерій знов десь пішов. Мама втомлено сіла на диван і раптом почула тишу. Раптом подумала, та хай собі біжить куди завгодно. Сил більше немає. Так і заснула на дивані…

О п’ятій ранку її розбудив дзвінок у двері. Привели Валерія додому. Мама байдуже впустила сина і зачинила двері.

Концерт розпочався, коли прийшли з опіки.

Валерій фантазував. Небилиці лилися струмком. Виявляється, мама у нього гульбанить, водить додому мужиків, не дбає про сина, часто вдома навіть поїсти нема чого.

Під час розповіді Валерія з’явилася бабуся і все підтвердила…

Потім вона почала виправдовуватися перед матір’ю Валерія:

-Ну, а як ти хотіла? Я завжди підтримую онука. Сама винна, багато чого дитині забороняєш…

Валерія забрали до бабусі.

-Так значить так. Нехай живуть із бабусею, – заявила мати.

Ось тільки Рита теж не хотіла жити з онуком.

Відправили Валерія у дитбудинок.

Марина поїхала з міста. А Рита залишилася сама й плаче:

-Хто ж знав, що так все вийде…

КІНЕЦЬ.