Юля приїхала із міста вагітна. Від кого народила, односельці не знали і навіть не здогадувалися. Відразу після пологів у місто зазбиралася, та мама в позу встала:

– Годі, нагулялася. Осоромилася вже на все село. Сиди, сина виховуй.

Можливо за те, що народився Ігорчик від людини недостойної, чи через те, що батьки в місто через нього Юлю не пустили. Ось тільки невзлюбила вона свого сина і неприязні своєї не приховувала. Сварилася на нього, при людях та без людей. Бабуся і дід онука шкодували, дочку свою недолугу намагалися виправити. Та хіба ж можна навчити любити свого сина? А хлопчик ласкавий ріс, слухняний.

Якось Юля відверто поговорила з подругою, що набридло їй одній в холодному ліжку спати. Що хоч би який чоловік, а тільки б взяв її, яка є. Та кому вона потрібна з дитиною? У селі то дівок повно. А вона й заміжня ніколи не була, сукні білої не приміряла навіть. Яке дівчисько про весілля не мріє?

Згадала подруга, що живе у місті її далекий родич, вдівець. Жили вони з дружиною дуже добре, та тільки вона занедужала. Дитину йому не народила, а рік тому її не стало, він сам залишився. Кажуть, що переживає дуже, місто це давить на нього. Не хоче він тими ж вулицями ходити, де разом із дружиною гуляли. І нібито казав він їй, що якби зустрілася йому добра жінка з дитиною. Яка б допомогла йому горе своє забути, він би з радістю за нею поїхав, хоч на край світу.

Юля за цю ідею зачепилась. Особливо їй сподобалося, що у місті у нього квартира та дітей немає. Думала вона, що їй би з ним тільки познайомитись. А там вона вже продумає, як їй у місто переселитися. І батьки вже її зупинити не зможуть, одружена. А Ігорчика вона тут залишить, чоловікові спільних дітей народить. Їй неважко.

Чоловік виявився дуже непоганий. Не «ніякий», як собі Юля уявляла. А високий, не красень, але цілком приємної зовнішності. До того ж ще й розумний. Юля йому теж сподобалася. І прозустрічавшись кілька місяців, вирішили вони жити разом.

Вмовити його перевести її в місто не вдалося. І наполягати на своєму вона не стала, дуже Андрій їй сподобався.

Спочатку Юля з себе виверталася, хотіла себе у вигідному світлі показати. А він і так на неї надивитися не міг. А особливо із сином багато часу проводив. Іграшки йому сам із дерева майстрував. Велосипед купив, разом каталися вечорами. На рибалку ходили зі справжніми спінінгами, човен купили. А вже як у перший клас Ігор пішов, він йому новенький портфель купив, форму, олівці кольорові і фарби. А вечорами читати вчив Ігора та літери виводити у косій лінійці.

Якось прийшла Юля з роботи, а в хаті молоко по столі розлито, крихти навкруги. Та як насварилася на Ігорчика. Але вона не бачила, що ззаду Андрій стояв. Він підійшов до дитини, обійняв її і відвів до іншої кімнати. Потім вони довго сварилися, і він сказав, що якщо вона ще раз допустить таке, він піде і не повернеться ніколи більше.

Ще сказав, що від сусідів він чув, що до сина вона погано ставиться, тільки не вірив, доки сам не побачив. Видно не обманюють вони. Потім Юля плакала, вибачалася, говорила, що не зі зла це, а тому, що втомлюється дуже. А ще тому, що вона вагітна.

Андрій покликав сина і сказав:

– Ігоре, у тебе скоро буде маленький братик чи сестричка. Мама дуже переживає через це. Ти пробач її, тим більше, що робити вона так більше не буде. Ми ж чоловіки і маємо прощати жінок.

Ігор погодився, бо раніше мама ніколи в нього прощення не просила. Того ж вечора Андрій зробив пропозицію Юлії, вірніше запитав у сина, чи можна йому стати чоловіком його мами, а Ігору татом.

Сестренка народилася маленька, гарненька, як лялька. Ігор надивитись на неї не міг. І мама після пологів стала добра та домашня. Дуже Ігорові такі зміни подобалися. А найбільше йому з батьком подобалося на рибалку ходити, картоплю на городі підгортати, та разом із татом Оксану вулицями на возити. Скрізь за Андрієм, бігає. Тільки й чути:

– Тату, я з тобою.

Подивиться на нього Андрій ласкаво:

– Ходімо, куди ж без тебе.

Повернувся якось Ігор зі школи, доки роззувався в коридорі, розмову почув. Говорили мама та дядько незнайомий:

– Я його вихованням займатимуся і розвитком. Що в цій дірі ви можете дати йому?

-Як це сина віддайте? – обурилася Юля, – За сім років ти не бачив його жодного разу. Він Андрія татом вважає. Ти що ж хочеш сказати, що твоя дружина незнайому дитину як свою полюбить?

– Це не стороння дитина, це мій син! По-хорошому не хочеш, я зроблю тест і всерівно його заберу.

Тут увійшов Андрій у дім, відсунув від дверей Ігора:

– Зачекай, синку. – А сам прикрив двері щільніше, і каже:

– Юля, не переживай, нікуди він його не забере. Я батько дитині. А значить, не віддам його, хоч до гаазького суду подавай.

Тут Ігор зрозумів, що цей дядько за ним прийшов, і як кинеться до батька:

– Не віддавай мене, тату. Я не хочу з ними жити.

Андрій взяв незнайомця за комір модного піджака, вивів на ганок, і сказав йому «пару оаскавих». Той аж швидко побіг. Ще щось вигукував услід, та ніхто його не слухав. Зачинили двері, а Ігорчик засув засунув, щоб не повернувся непроханий гість.

По селі потім чутки ходили, що народила Юля не від міського, а від свого однокласника, Максима. А той залишив її вагітну, на якийсь бізнесменші одружився. Ось тільки народити вона не могла. Придумали вони його сина, від якого він відмовився, забрати. А Андрій з ним так «поговорив», що він і поряд із селом переживає з’явитися.

Тільки Ігор не вірив, що цей дядько неприємний може бути його батьком. Він точно знає, що Андрій його тато. І він його нікому не віддасть.

КІНЕЦЬ.