Син у Зінаїди Павлівни був розумний хлопчик, але якийсь не влаштований у побутовому плані.

Закінчив інститут, тепер сидить цілими днями за комп’ютером, робота в нього така.

І гроші отримує не копійки, а справді – гроші! Квартиру собі купив нещодавно.

Тільки не живе Микола у ній, з мамою ж зручніше. Є що поїсти, мама прибере і попере. Синові вже тридцять п’ять років, а він не одружений.

Ця обставина дуже непокоїла Зінаїду Павлівну.

Не те щоб Микола був мовчазним і ні з ким не спілкувався. Він має і друзів, і подружок. Але друзі вже одружені, а подружки якісь вітряні. Мати час від часу запитувала сина:

-Ти коли одружишся?

-Мамо, що я тобі поганого зробив? – завжди сміявся син.

-Та до чого тут погане? Неприкаяний ти. Мене не стане, і ти один залишишся, – наполягала на своєму мати.

-Живи, матусю, довго! – обіймав син Зінаїду Павлівну.

По магазинах син Зінаїди Павлівни теж не любив ходити, і витягти його за обновкою було дуже важко.

А тут осінь наближається і треба синові нову куртку.

Ледь-ледь умовила мати сина на похід у магазин.

-Але тільки в один магазин! – сказав він. – Купуємо куртку і додому!

У магазині мила дівчина-продавчиня люб’язно запропонувала на вибір кілька курток.

Поки Микола приміряв куртку, Зінаїда Павлівна розмовляла з дівчиною.

Виявилося, що вона вчиться й працює. Живе із мамою.

Зінаїда Павлівна подумала:

-Чим не наречена…

А вголос сказала:

-Виходьте заміж за мого сина! Він хороший, заробляє багато, квартира є, не гульвіса. Живе зараз зі мною.

У цей час син Зінаїди Павлівни вийшов до них, показати мамі куртку.

Дівчина засміялася:

-Чим не наречений!

Микола здивовано глянув на дівчину:

-Мамо, ти знову мене сватаєш?!

-Ну, а що хіба дівчина погана?

Син махнув рукою і пішов на касу.

-От тобі й маєш, знову багатий наречений зірвався, – сміялася дівчина.

Дорогою додому Зінаїда Павлівна бурчала:

-Чим тобі не сподобалася ця дівчина? Міг би хоча б познайомитись, а там було б видно. Ніхто ж тебе не одружує ще…

Син всю дорогу додому мовчав…

…Ввечері Зінаїда заходилася варити борщ.

-Мамо, я скоро прийду! – крикнув їй з коридору Микола і вискочив з квартири.

-Дивно, – подумала жінка. – І куди це він так пізно?

Та Микола повернувся дуже швидко.

-Знаєш, мамо, дивна вона якась, – почав він з порога.

-Хто дивна?! – здивувалась Зінаїда.

Жінка не розуміла, що відбувається.

-Ну та дівчина, яку ми в магазині бачили…

-А що в ній дивного? Мені вона сподобалася…

-Зустрічаю я її значить після роботи з квітами. Думаю, зараз познайомлюся, а раптом і справді хороша дівчина. А вона мене побачила і втекла…

Стою з цими квітами, як не зрозуміло хто. Не бігти ж, не наздоганяти її.

Дивна реакція… Довелося подарувати букет перехожій жінці. Не зрозуміти мені жінок…

-А на вигляд здавалася гарна дівчина, – здивувалася мати. – Ну нічого, ми знайдемо тобі іншу, не таку дивну…

Микола довго думав про цю дивну ситуацію… А тоді до нього дійшло…

-Це ж все я винен… Це все моє життя таке! Ось чому хороші дівчата від мене сахаються!

Микола нарешті зрозумів – та він же ж справжнісінький матусин синок!

-Ось хто я такий! – подумав хлопець і одразу вирішив діяти… Йому треба було виправити все, поки ще не стало запізно…

КІНЕЦЬ.