Катя з-за рогу спостерігала, як Іван віддає ключі від квартири незнайомці. Від нещодавно купленої квартир, про яке він їй “забув” розповісти, випадково “забув”.

Вони радісно зачинили двері.

А Катя опустилася вниз, сівши на бетонні сходи.

– Розсілася тут, як у себе вдома, – зупинилася поряд жінка, одягнена в синю куртку та дивний капелюшок. – Ау? З якої квартири? Чи чекаєш когось?

– Я в гостях, – відповіла Катя, продовжуючи сидіти на бетоні.

– Ось у кого в гостях, до того й іди, – сказала жінка.

– Цінна порада.

– Ще поговори мені тут!

За кілька квартир та десяток стінок від чоловіка Катя прощалася з усім, що їй було так дорого. Жінка сварилася, жінка обіцяла скликати всі дванадцять поверхів, жінка зрештою залишила Катю в спокої і пішла кудись. А Катя просиділа так більше години.

Монетка, що впала її в шапку, здивувала.

– Купи собі щось, нещасна, – побажав дідусь.

Цього виявилося достатньо, щоб Катя схопилася і повернула гроші, сказавши, що вона взагалі не просила. Зате трохи почала усвідомлювати реальність.

Без Івана буде складно.

Не матеріально – це у неї в порядку. Морально їй буде складно. Але мовчати про побачене вона не стане.

У майстерні, куди днями здала неробочий ноутбук, на неї не чекали так рано. Катя все одно має його сьогодні забрати. Це легко почекало б і до завтра, але не хотілося додому.

– Ем, у нас не готове.

– Я розумію. Посиджу просто.

Чесний Іван. Той, кому ніколи не дорікнеш в обмані чи недомовках. В нього навіть пароля на телефоні не було.

І тут таке.

Повернули швидко. Співробітникам здалося, що жінка не в настрої через те, що вони досі не зробили. А вона б з радістю посиділа і до самого пізнього вечора.

Ну як є.

– Ви так рано за Вітою? – вихователька пройшла навшпиньки, у діточок тиха година недавно настала.

– Розбудіть, прошу вас, – сказала Катя.

Вона розрахувала правильно. Для того, щоб Віта могла провести тиждень із бабусею, її доведеться зібрати вдома. Якщо залишити це не вечір, то там повернеться Іван з роботи. Буде сцена при дитині. Донечку краще відвезти раніше.

– Мамочко! – сонну Віту привела вихователька. Дочка завжди готова до поїздок, байдуже, куди й навіщо.

– Привіт. Як хлопці? Як іграшки улюблені?

З кишеньки на сукні дівчинка витягла шпильку і іграшкове колечко:

– Вітя подарував.

Катя запитала у виховательки про все це.

– Не хвилюйтеся, батьки Віті самі купили, вони знають.

Варто було виховательці відійти, тому що в групі хтось розплакався, як Катя запропонувала Віті погостювати у бабусі, яку вона обожнювалася. До речі, щодо тата. Зі свекрухою відносини зразкові. Туди вона доньку після збирання речей у квартирі й відвезла.

А сама готувалася до зустрічі.

Житло Іван купив. Прямо купив. Сплативши цілком і одразу. Це Катя знала, переглянувши деякі рахунки. Власне й адресу з’ясувала саме так.

– Нехай туди і йде.

Більш ніж справедливо вирішила Катя. Але потім не стрималася. На емоціях вона скидала одяг Івана до валіз і поставила біля виходу. Нехай одразу знає, що це кінець.

Без сил сіла в крісло.

Поступово підкрадалося почуття, що їй не хочеться це робити. Потрібно. Але не хочеться. Як же тепер бути? Зараз він візьме сумки та назавжди піде з дому. Віта їздитиме до тата в гості. А Катя? Вона сама як? Не уявляла когось іншого.

Іван прийшов у той же час, коли він зазвичай повертається з роботи.

Розумний.

Навіть дуже.

– Прийшов, – прокоментувала очевидне, – Дивно, що сюди.

Він застиг, нахилившись до полиці із взуттям, з якої хотів дістати капці. Прислухався. Зрозумів, що з Катею щось не так, і одразу:

– Віта вдома?

– Ні.

– Що з нею? – аж присів на поличку.

– Вона їсть лазанню у твоєї мами.

Тут Іван побачив валізи, вони були ліворуч, якраз, якщо двері відчинені, то не видно.

– Мені зараз здається, що щось сталося, а я й не знаю. Катя? Поясни будь ласка.

– Комфортабельна квартира?

Жінка сказала це і побігла до кімнати – не змогла вимовити все, що хотіла.

Розбиралися. Іван дістав документи, показав фото, і Катя повірила – та дівчина його дочка. Дочка, про яку він сам нічого не знав 18 років. Це було ще до зустрічі з Катею. Вона попросила про допомогу.

Катя навіть поїхала туди.

Зблизька ще очевидніше – дівчина практично копія батька.

– Ти знаєш, що я собі надумала? За цей день? Ти думав, що я буду проти, щоб її допомогти, але… З чого  ти так вирішив? Я не проти. Це не обговорюється. Я думала, що ти… що вона… що…

Валізи так само стояли в еоридорі.

Катя знайшла у себе кілька сивих волосин. Вона вже подумала, що все, шлюбу настав кінець. Через те, що Іван не наважився одразу сказати правду. Таку легку, порівняно з іншими наслідками, правду.

КІНЕЦЬ.