Поїхав я якось на поїзді, щоб провідати маму. З попутниками мені на той раз дуже пощастило. Зі мною в купе виявилося їдуть брат з сестрою, майже мої ровесники. Ми з ними весело базікали всю дорогу. Вони виявилися дуже приємними ребятами.

Мені потрібно було зійти на пару зупинок раніше. Ми тепло попрощалися і наостанок навіть обмінялися в соцмережі. Коли я збирався викликати таксі, з’ясував, що втратив гаманець. Ймовірно, що залишив у поїзді, бо виймав його з сумки, щоб перерахувати гроші.

На жа ль, я дуже неуважний, таке зі мною постійно трапляється. Було приkро втра тити цей гаманець, адже це був подарунок батька, якого не стало кілька років тому. Поки я напружено міркував, що робити, мені написала Арина, з якою ми недавно змінювалися контактами.

Вона повідомила, що знайшла гаманець і може повернути, через три дні вона повертається в столицю тим же маршрутом. Ми домовилися про зустріч. Коли я опинився у мами, розповів їй про пригоду в поїзді.

Дізнавшись, що в ній фігурує дівчина, мама відразу стала задавати питання: -Як звуть? Красива? Де працює? Вона тобі сподобалась? Я намагався пояснити, що це просто виnадкова знайома, але мама загадково посміхалася: -Не буває нічого виnадкового.

Коли ми з Аріною зустрілися на пероні, вона взяла мене за руку і з посмішкою сказала: -Я хочу за тебе заміж! Я сторопів, а вона засміялася. -Я жартую, а ти правда мені сподобаєшься, і я б хотіла познайомитися ближче. Здається, що мама була права.

КІНЕЦЬ.