Мене звати Степан і у мене є молодший на три роки брат. Ми у дитинстві з ним були дуже дружними, коли підросли теж підтримували один одного. Але сталось так, що два роки тому ми посварились і з цього часу не розмовляємо.

Коли мені було двадцять два роки п омер наш дідусь. Ми успадкували його будинок за містом. А через декілька місяців продали його і гроші отримані від продажу поділили порівну. На вторговані гроші ми хотіли купити собі квартири.

Я купив за свою половину грошей квартиру у новобудові. Взяв кредит на ремонт та на меблі і через шість місяців уже жив у власній квартирі. А брат вирішив поки не купувати житло.

Він поїхав відпочивати, купив собі новий телефон і машину. А коли він вирішив придбати квартиру, то йому вистачило грошей тільки на маленьку однокімнатну квартиру.

Я одразу казав братові, що йому потрібно думати про власне житло, а не витрачати гроші. А він мене не слухав.

Через вісім місяців Микола сказав, що одружується. Його дівчина завагітніла і їм потрібно було якнайшвидше узаконити свої стосунки.

Я привітав брата і побажав йому щастя. Але він почав жалітись на життя і сказав, що він і його наречена не можуть жити у маленькій однокімнатній квартирі. Адже у них народиться дитина і місця їм буде замало. Він попросив помінятись квартирами, бо я один і мені не потрібні стільки місця.

Я був здивований, бо не очікував такої наглості. Я важко працював, щоб віддати кредит, який я узяв на ремонт квартири і на меблі. А він витратив свої гроші на відпочинок і на машину, а тепер хоче, щоб я віддав йому свою квартиру. Я відмовив братові. Коли Микола зрозумів, що я не віддам свою квартиру, то почав кричати на мене. Він назвав мене поганим братом і безсовісною людиною.

Минуло уже два роки, а брат досі не розмовляє зі мною. Він мене не запросив на своє весілля і на хрестини племінника.

Я вважаю, що я не повинен віддавати свою квартиру брату. Як ви думаєте, я вчинив правильно?

КІНЕЦЬ.