Ми святкували Новорічний корпоратив у одному відомому на все місто ресторані. Я працюю в солідній фірмі та наше керівництво оплатило половину вартості святкування. Поки ще усі були тверезі, то поводили себе стримано. Але потім ми з подругами по роботі перебрали допустиму дозу та почалися розмови про особисте, як це зазвичай буває.

В той момент мені зателефонував чоловік, щоб черговий раз проконтролювати з ким я і що роблю. Подруги почали мене кликати, то Петро заспокоївся, почувши, що зараз я з подругами. Коли я повернулася одна з колег жалілася на те, що її чоловік зовсім нею не цікавиться, дозволяє їй йти куди завгодно та й з ким завгодно.

– Мені б твої проблеми, – весело сказала я, – от у мене незрозуміло що відбувається в особистому житті. Мій Петро дико мене ревнує, слідкує за кожним моїм кроком, перевіряє телефон та вимагає паролі від соцмереж.

– Тобто як? Ти що, даєш йому приводи для ревнощів, може, у тебе хтось є? – лукаво запитала колега.

– Нікого у мене немає, просто одного разу на вулиці один чоловік переплутав мене зі своєю коханою, підійшов та й обійняв мене. Це побачив Петро та влаштував мені сцену просто посеред вулиці. З того часу він не випускає з поля зору мій телефон, моя мама уже здригається від дзвінків Петра, оскільки він кожного разу влаштовує їй допити відносно того чи не зраджую я йому.

– А ось у мене був випадок, – стала ділитися потаємним з нами ще одна колега, – мій чоловік дико мене ревнував, бо сам був невірним та таким чином намагався перемикнути свою увагу. Згодом виявилося, що він уже пів року мені зраджує. Так що тут все неоднозначно.

Я аж похолола від подібної розмови, звичайно, не можна сприймати слова подруги за чисту монету. Та й моя жіноча інтуїція мене ще не підводила. Я була на сто відсотків впевнена, що чоловік мені вірний. До недавнього часу…

Якось до нас додому прийшла жінка похилого віку та стала запитувати чи Петро вдома. Чоловік тоді якраз відлучився в магазин. Жіночку звали Валентина Вікторівна. Мене дуже збентежив цей дивний візит.

Тому я запросила несподівану гостю додому, запрпонувала їй чаю та ми стали чекати на прихід Петра. Я навмисне нічого не розпитувала у неї, хотіла побачити як чоловік відреагує на її візит. Хоча в моїй голові крутилися найгірші сценарії, я тримала себе в руках.

Згодом повернувся Петро, на візит жінки відреагував спокійно, привітався та пішов діставати щось із шафи. З’ясувалося, що він домовився з Валетиною Вікторівнрю, що віддасть їй старовинний годинник, який дістався йому у спадок від дідуся та не приносив жодної користі, а оскільки наша гостя колекціонерка, то для неї він є дуже цінним.

І як я могла сумніватися в своєму чоловіку?

КІНЕЦЬ.