Життя Галини нудне та одноманітне. Кожен її ранок розпочинається з приготування їжі, потім прибирання, прання, прасування одягу та миття брудного посуду. Вона вже й забула, що колись воно було зовсім іншим.

Вони з чоловіком влаштовували романтичні вечері при свічках, Петро любив потішити дружину сюрпризами, красивими подарунками й дарував квіти не чекаючи дня народження. Зараз це все у минулому. Лише побут та відчуття та одноманітність з дня у день.

“Колись я не сумнівалась у почуттях чоловіка. Я бачила, що йому цікаво проводити зі мною час, відчувала, що потрібна йому. Тепер все інакше й у цьому моя провина. Колись я дбала про фігуру та свій зовнішній вигляд, це дарувало мені натхнення та хороший настрій, я почувалась щасливою і випромінювала позитив”, – мислила жінка, сидячи на самоті.

Дійшло до того, що Петро почав робити Галині зауваження та дорікати, що та перестала за собою слідкувати. Він почав соромитись з’являтись з нею на людях.Дружина не сперечалась, вона корила себе і виправдовувала його поведінку та ставлення. З часом у нього з’явилась коханка і вечори він почав проводити з нею.

Галина знала, що чоловік ходить наліво. Але мовчала, бо була переконана, що у цьому лише її провина. Вони вже п’ятнадцять років разом і вона не зуміла зберегти вогонь пристрасті між ними, а стала нудною некрасивою та не цікавою домогосподаркою. Не дивно, що її Петро почав шукати розваг на стороні.

Якось Галина вирішила, що пора щось міняти, настав час знову полюбити себе й зруйнувати цю крижану стіну, що виросла між нею та чоловіком за роки подружнього життя.

Почати вирішила зі свого зовнішнього вигляду, тому в першу чергу записалась до салону краси, де їй пофарбували волосся, зробили нову зачіску та манікюр. Потім Галина пройшлась магазинами й вибрала красиву сукню, яка точно мала сподобатись її чоловіку.

Коли Петро повернувся додому, дружина зустріла його у повній готовності, навіть вечерю встигла приготувати. Та він оглянув її байдужим поглядом сказавши, що сукня їй зовсім не личить, дарма гроші витратила. нову зачіску він навіть не помітив. Після вечері розлігся на дивані та звичній позі продовжив перегляд спортивного оглядача.

Галина сиділа на кухні опустивши голову й з розпачем думала, що їх стосунки вже не врятувати. Вона не красива, не цікава і повна невдаха.

“Я не здатна повернути його почуття, єдине, що я можу, це змиритись з цим. Маю те, на що заслужила. Перестала слідкувати за собою, перестала розвиватись, про що йому розмовляти з такою.” – думала Галина.

Так і минали кращі роки її життя, а Галина все не наважувалась піти від чоловіка якому до неї було абсолютно байдуже. Вона так боялась самотності, що готова була навіть зраду пробачити. А все могло скластись зовсім по іншому, як би їй хоч краплинка впевненості, як би вона змогла повірити в себе..

КІНЕЦЬ.