Я проживаю в такому забитому селі, що навіть доріг у нас майже немає. Єдина школа і та закрилася. Тепер у нашому селі майже немає дітей. Молодь переїхала до міста, бо там є робота. Лише старше покоління й лишилося.

Проте нещодавно у нашому селі поселилася дивна бабуся. В день, коли вона приїхала, старенька попрямувала вздовж села, наче точно знала куди йти. Поводила себе наша нова односелиця доволі дивно: постійно озиралася по сторонах. Крім того, вона ще й півня несла. Таке видовище викликало шок у тих, хто це бачив. Я тоді якраз виходив із магазину та звернув на неї увагу.

Проте поява бабусі довго не була загадкою та сусіди усе мені розповіли. У хаті, куди попрямувала незнайомка давно уже ніхто не жив, так вона і пустувала багато років. Її поява спричинила багато занепокоєння серед жителів села. Що змусило її приїхати в таке далечінь?

Довелося нашому сільському голові сходити до неї та про все дізнатися.

З’ясувалося, що бабусю звати Тамара Ігорівна. В цьому селі колись давно проживала її тітка, яка не мала дітей та коли Тамара Ігорівна була молодою, то часто у неї гостювала, тому і дорогу пам’ятає. Літня жінка жила з батьками дуже далеко. Приїхала вона сюди не від доброї долі.

Будинок Тамари Ігорівни прогнив і просів через це утворився витік газу і раптом щось пішло не так і будинок згорів. Добре, що її в цей момент не було вдома. Tа старенька залишилася зовсім без даху над головою, А оскільки сарай бабусі знаходився близько з будинком, то вогонь перекинувся і на нього.

Уся її птиця та худоба загинула, залишився лише півень. Тамара Ігорівна не могла його залишити напризволяще.

Розповідаючи свою історію, нова мешканка нашого села гірко плакала. Ми її пожаліли та стали допомагати хто чим може.

КІНЕЦЬ.