Нещодавно ми з чоловіком купили квартиру біля парку і на новосілля запросили мою подругу. Вона саме проходила між деревами і помітила, що на землі лежить білочка. Поспостерігавши декілька хвилин, Аня зробила висновок, що тваринка нежива. Щоб переконатися, підійшла і штурхнула палкою. І знову вона не поворухнулася. Тому подруга підняла знахідку і вирішила занести додому. А раптом відкачати зумієм. А якщо ні, то можна просто до ветеринарки занести. Може, хоча б поховають як слід.

Тому вона швиденько білку занесла додому, а сама до нас побігла, поки чоловік на роботі. Ми гарно посиділи, поговорили, відсвяткували нашу покупку, а тоді з Анютою пошурували на роботу в другу зміну. І от сидимо ми в банку, займаємось клієнтською підтримкою, вбігає до нас керівник. Каже, нібито, Ані чоловік, Михайло, вже сто раз зателефонував до нього. Сказав, що йому дуже зле і просив Анничку раніше з роботи відпустити.

А знаєте як воно насправді було?

Міша двері як відкриє, а перед його очима щось руде як пронесеться. Виявляється, білочка та живою була. На морозі їй холодно стало, от вона так і скрутилась, а до квартири як потрапила, так і пішла в рознос. Поїла вона і їжу зі столу, і посуд поперекидала. Навіть Мишкову вечерю з підписом «Коханий, це для тебе, обов’язково розігрій» понадкушувала. Думаю, пояснювати нікому не треба, які думки в той момент прийшли у голову чоловіка.

КІНЕЦЬ.