З Борисом ми працюємо разом в одній конторі. Там познайомилися і стали зустрічатися. Вже рік. Ми разом ходили на обіди, він був дуже ерудованим і приємним співрозмовником. За обіди ми завжди розnлачувалися кожен сам за себе.

Ну ми ж не на побачення ходили, а всього лише на обід. Потім він почав заходити до мене в гості на чай (я знімала квартиру, поруч з місцем роботи). Потім ми стали проводити разом всі вихідні.

До кожного його приходу я прибирала в квартирі, закуповувалася продуктами і готувала своєму хлопцеві всякі вкусняшки. Зустрічалися завжди у мене, так як Борис жив з матір’ю і бабусею. Але потім я стала помічати, що у мене все більше і більше коштів йде на харчування.

І я вже не укладаюся в бюд жет. Вчора, в суботу, я зателефонувала Борису і попросила закупитися продуктами. — Звичайно, скидай список, — сказав він. Прийшовши до мене, він відніс продукти на кухню, а потім пред’явив мені чек за поkупки.

— Але ти ж сам будеш їсти куплене, — здивувалася я. — А я не так багато заробляю. — Правильно мама говорила, що жінки думають тільки про гроші! — закотив істерику Борис. — Так може ти в мене їсти не будеш? — запитала я його. — Я твій гість! Грошей у мене самого небагато! Я їх віддаю мамі!

Коротше, посварилися, і він вибіг з квартири. Я спочатку засмутилася, а потім подумала, адже за весь цей рік, він жодного разу мені квітів не куnив, на восьме березня подарував набір цукерок, що продаються за акції, скрізь, куди ми з ним ходили, я nлатила сама за себе…

Виходить, що це дуже добре, що він розкрив свою сутність. Зрадівши такому завершенню «романа», я перерахувала на його телефон су му за його поkупки. Щоб його мама не збідніла.

КІНЕЦЬ.