Михайло вже майже 15 років живе на самоті. Його дружини не ста ло через хво робу. Дітей у них спільних не було. У Марії був син, але він ще в дитинстві потонув у річці. Жінка так і не змогла пережити цю втра ту, ймовірно, тому вона захво ріла.

Самотньо було Михайлу. Жив він на краю села, звідти більшість жителів давно з’їхало в місто, рідко хто з’являвся в цій частині села, тому Михайло був радий випадковим перехожим, з яким можна було перекинутися парою слів.

Голова сільської ради приїжджав до нього кілька місяців тому і пропонував оформити його в будинок для nрестарілих, але Михайло відмовився. Він давно для себе вирішив, що буде доживати свої останні роки в рідному домі і рідному селі, бо не зможе жити без виду на ліс, без свого двору, свого будинку.

Він йому дуже рідний. Тільки ось одна проблема є, здоров’я вже не дозволяє колоти дрова. А зима все ближче. Чоловік не знав, що робити. Невже він так і замерзне у власному будинку? Не в кого було старому попросити допомоги.

Сусідів давно немає навколо, родичів теж немає. Що ж робити? Сидів дід на лавочці і думав про свою незавидну долю. Несподівано до будинку під’їхала машина, яка була повністю наповнена дровами, які вже були колоті на зручні дощечки. З машини вийшов молодий хлопець, син голови сільської ради.

Андрій вивантажив дрова, склав красиво біля будинку, потім ще вивантажив з машини два великих пакети з продуктами. Дідусь був у нестямі від радості, запросив молодого хлопця до себе додому, але той відмовився. Світ стає кращим, коли люди роблять добрі справи.