Я дуже любив Софію і уже, напевно, разів з 20 пропонував їй вийти за мене заміж. Та вона все відмовляла.

Мені здавалося, що наші стосунки – найнезрозуміліше і заплутане, що було у цьому світі. До того, як у нас з’явився малюк, я ще міг якось пояснити це все, та от зараз це все схоже на якийсь прикол із фільму.

Ми постійно відпочивали разом, їздили на моря і в гори, ходили в ресторани і кіно, театри і опери. І нам обом подобалося проводити час разом. Соня була за мною, як за кам’яною стіною. І я точно знав, що даю їй все, про що б мріяла кожна дівчина.

Та в якийсь момент я зрозумів, що ніякої віддачі немає. Після народження донечки Софія просто зобов’язана була взяти над нею опіку, любити і турбуватися. Натомість всі, кого любила кохана, це була вона сама. Адже тільки на себе вона витрачала шалену кількість часу і грошей.

І ось нещодавно я знову повернувся додому з надією зайти в чистий дім, де пахне свіжоприготовленою їжею та спокійно спить дитина. Мене ж зустрів немитий посуд, лежача з телефоном в руках дружина, порожні каструлі та сковорідки, і донечка, яка розривала горлянку від крику.

В той момент в моїй свідомості упала остання краплина, яка просто знесла дах. Скільки років ми зустрічаємось, у нас є дитина, ми живемо разом, але одружуватися Софія не хоче. А що вона взагалі хоче? Лежати, їсти, спати і ходити по салонах краси за мої гроші? Маленьку Емілію виховую я і моя мама. То для чого мені така дружина, яку я навіть, до речі, і дружиною назвати не можу?

В той вечір я сказав, що вона мусить передивитись свої погляди на життя і виправити поведінку протягом тижня. Інакше я просто не хочу бачити її в своїй квартирі. Та вона лише посміялась. І мені здалося, взагалі не зрозуміла, наскільки серйозними були мої слова.

Я дотримався слова і через тиждень просто виставив її за двері. А Емілію, як не дивно, вона і не захотіла забирати.

КІНЕЦЬ.