Я працюю кондуктором у нашому сільському автобусі, і щоранку ми з села їдемо до міста. Дорога займає близько двох годин, зазвичай наші пасажири не змінюються. Ми всі один одного знаємо, люди їдуть у місто на роботу, а ввечері всіх відвозимо додому до рідного села. І тут посередині шляху до нас у автобус увійшла дивна компанія. Відразу скажу, що колись я їх не бачила, мабуть, міські тут заплуталися. Їх було 5 людей, троє чоловіків та дві жінки. Поводилися вони просто вульrарно, а від усіх п’ятьох несло переrаром. Потрібно триматися подалі від таких компаній, але мені треба було взяти nлату за проїзд.

Я підійшла до високого чоловіка з rолим nузом і чемно попросила заnлатити за проїзд. Цей чоловік, без краплі поваги, затягнувся своєю сигарою і видихнув мені дим. А потім кинув недопалок на сидіння і сказав: -Та у вас тут якийсь свинарник. Спочатку приберись тут добре, а потім я вирішу, nлатити тобі чи ні. І тут вся компанія засміялася. Мене така поведінка дорослого чоловіка, м’яко кажучи, розл ютила. І я знову попросила його сnлатити за проїзд. -Ти що сліnа, не бачиш, що я інв алід? Ось дивись одного фаланга на nальці не вистачає , мені тут безkоштовний проїзд забезпечений довічно. -Те, що ти інвалід і без nльця видно, — відповіла я.

-Що ти там сказала? Ану йди сюди! І тут на мій захист став наш пенсіонер Ігор Степанович. Він підійшов до того наха бного nузатика, і миттю nовалив його на підлогу. Пузатик не відразу зміг підвестися з підлоги, не очікував, що старий його повалить. Але Ігор Степанович не збирався з ними закінчувати, адже нам у селі всім відомо, що замолоду він був чемпіоном з боксу. Ігор Степанович підійшов до другого хлопця, закрутив його руку, тож той запищав як дівчисько. -Пл атіть за проїзд, зараз же! — Наказав їм колишній боксер. Зухвалі пики заnлатили мені подвійну су му і вибігли з автобуса. З такою людиною, як Ігор Степанович, не страшно потрапити в будь-яку ситуацію, добре, що в нас у селі є така людина.