Іра сиділа на підвіконні у своїй кімнаті, і не знала, що їй робити далі і як жити. Ще декілька днів тому вона мала щасливу забезпечену родину. Батьки – викладачі в університеті, Іра одинадцятикласниця. Шкода, що дідусів і бабусь вже нема.

Батьки всю душу і сили вкладали у свою доньку. Хімія та біологія були улюбленими предметами Ірини, тому на батьківській нараді вони вирішили, що дівчина вступатиме до медичного університету.

Одного суботнього ранку Іра сиділа у своїй кімнаті, і гототувалася до вступу. Батьки поїхали за покупками.

Вона вже збиралася виходити з дому на зустріч з подругою Галею, як пролунав телефонний дзвінок. Телефонувала мама, але голос чоловічий. Він відрекомендувався співробітником поліції. Говорив довго, із чого дівчина лише зрозуміла, що тато з мамою загинули в автомобільній аварії.  Земля втекла з-під її ніг.

Далі Іра  пам’ятає все як в тумані. Похорон батьків, поминальний обід, на якому було дуже багато людей. Її батьки були шанованими людьми. На обіді до дівчини підійшла незнайома тітка Тамара, двоюрідна сестра її мами, і сказала, що тепер вона буде опікуном дівчини.

Відтоді життя сімнадцятирічної Ірини перевернулося з ніг на голову. Тітка Тома переїхала до Ірини в чотирикімнатну квартиру в центрі міста не сама, а  з чоловіком і двома синами, 12 і 15 років. Життя з ними перетворилось на страшний сон. Дядько любив заглянути в ч арку. Тітка була дуже сварилива, вечорами вони частенько  б _илися, били мамин посуд. Познаходили всі гроші зі схованок, випитали код від сейфу. Ірина залишилась без грошей і родини.

А коли дівчині виповнилось 18 років, горе-родичі виставили дівчину за двері. Підробили документи, і квартира дісталась їм. Одного дня Іра просто не змогла зайти в квартиру, замки були замінені. А біля дверей стояла її валіза з речами. Того вечора Іра йшла по вулиці, тягула важку валізу…Йшов дощ, Ірина ридала від безвиході…

Дівчина стала під деревом. Вперше у своєму короткому житті не знала, що їй робити. Поряд зупинилась машина, з неї вийшов високий чоловік з парасолею.

Ви, Іра, так? Я Вадим, колись я був студентом Вашого батька. Ми бачились на похороні. Колись Ваш батько  мені дуже допоміг. Я бачу, що Вам потрібна допомога? Поїдете зі мною?

Ірина тільки кивнула…

Колись батько Іри посприяв тому, щоб здібного хлопця не відрахували з університету за прогули. Пожалів його. Тоді у Вадима були нелегкі часи. Батько помер, він став єдиним годувальником в родині. Мама хворіла, а молодша сестра ще ходила до школи. Тому вечорами хлопець працював, а вранці частенько запізнювався на пари.

Тепер моя черга допомогти, -скказав Вадим.

Вадиму було 32 роки. Він став успішним юристом. Допоміг Ірині повернути квартиру батьків. Дівчина вступила до медичного університету. Вони покохали одне одного й одружились. Вадим замінив Ірині всіх, став справжньою опорою та підтримкою.  Й зігрів зранену душу бідолашної дівчини.

КІНЕЦЬ.