У мого чоловіка, від першого шлюбу, є дочка. Він відразу попередив, що завжди буде допомагати їй. Я сказала, що солідарна з ним. Наша дочка молодша за першу на чотири роки.

Уваги їй чоловік приділяв мало. Мені здавалося, що з немовлям йому просто не цікаво. З початком шкільного життя старшої витрати на неї збільшилися.

Але я вже працювала, тому фінансово на родині це ніяк не позначилося. Але витрати на старшу зростали з року в рік. Це вже стало турбувати не тільки мене. Я була свідком, коли колишня чоловіка вимовляла чоловікові, що той балує дочку.

Він намагався виправдатися, мовляв відчуває провину перед дочкою. Мало не посварилися. Чоловік з тією дочкою проводили свята, суботу та її дні народження. Молодшу з собою не брав. Я і не вимагала, лише висловилася, що він міг би і з молодшою проводити стільки ж часу.

Той упевнений, що з молодшою він проводить більше часу. Ну якщо вважати, той час, що він сидить вдома перед компом, дивиться телевізор, та ще додати нічні години, то так, звичайно він проводить з молодшою більше часу. Старшій дочці чоловіка вже 15 років. Витрати на неї зросли до непристойних розмірів.

Тут тобі і айфони, і ноутбук, і одяг, і поїздки. Все це фінансує, звісно, батько. Але моє терпіння урвалося, коли виявилося, що на поїздку до моря у нас грошей немає. Тобто на чотири телефони за рік для старшої дочки у нього гроші є, а на море, про яке мріяла молодша дочка, у нього грошей немає.

Я вирішила з ним розлучитися, і переїхати в іншу квартиру. Можливо, хоч тепер він буде витрачати на молодшу половину суми, яку витрачає на старшу?! А що? Адже аналогічні умови будуть у обох дочок. І там, і тут дівчинка росте без батька. Тому, будь добрий, завжди допомагай нашій дочці.

КІНЕЦЬ.