Борис прийшов на роботу у поганому настрої. Колеги занепокоїлися. – Що в тебе сталося, – запитав Микола. – Я починаю потроху недолюблювати тестя з тещею. Ось що їм від нас треба? – зітхнув Борис. – Та годі тобі, – заступився Микола, який добре знав родину дружини Бориса. – Нормальні вони люди. Заможні, допомагають вам добре. Чим ти невдоволений. – Ось через цю допомогу і все це вийшло, – сумно сказав чоловік. Микола здивовано глянув на друга, нічого не розуміючи
Борис прийшов на роботу у поганому настрої. На питання, що з тобою, він відповів:
– Я починаю потроху недолюблювати тестя з тещею. Ось що їм від нас треба?
– Та годі тобі, – заступився Микола, який добре знав родину дружини Бориса. – Нормальні вони люди. Заможні, допомагають вам добре. Чим ти невдоволений? Мені б таких родичів.
– Ось через цю допомогу і все це вийшло.
Борис одружився зовсім не тому, що теща із тестем заможні. Він і сам непогано заробляє у двадцять п’ять років. Квартира в нього була, зробили дорогий ремонт, облаштовують квартиру. Ось тут і почалося.
Вирішили молодята купити новий телевізор. Довго вибирали та купили плазму. Наступного дня прийшли тесть із тещею у гості, побачили телевізор. “Непогано”, – сказали та пішли.
– Що означає непогано? Ми виклали за нього кругленьку суму, а вони тільки й сказали, що непогано” – дивувався Борис.
– Не зважай, нам же з тобою подобається, – заспокоювала дружина.
Але на цьому історія не закінчилась. Увечері знову на порозі з’явилися тесть із тещею:
– Ми вам купили домашній кінотеатр. Плазма – це вже минуле століття.
На заперечення дочки та зятя образилися:
– Ми ж вам добра бажаємо.
Пішли, а кінотеатр залишили. Довго він ще стояв не розпакований. Потім дружина Бориса вмовила, і домашній кінотеатр зайняв своє місце у спальні.
Добре б цим і закінчилася їхня допомога. Так ні, довідалися, що молодята вирішили купити нову машину. Вже подали документи на кредит, аж тут щасливі тесть та теща з’явилися на порозі квартири молодих із ключами від новенької іномарки:
– Що ви в кредити будете залазити? Ми вам і без кредиту придбали машину.
Борис образився:
– Не потрібна мені ваша допомога. Я й сам можу забезпечити свою сім’ю!
– Але ж ми вам добра бажаємо! – знову заголосила теща.
– Навіть не заперечуй, – сміявся тесть. – Допомагали, допомагаємо і допомагатимемо.
– Ми допомоги не потребуємо, – стояв на своєму Борис. – Ми працюємо.
Але доводів зятя родичі не чули.
І це лише великі покупки. Варто було дружині похвалитися обновкою — чи сукнею, чи пальто. Теща бігла до бутіків і купувала дочці брендові речі.
Борис ображався, вимовляючи дружині: “Вони вважають мене злиденним? Я не можу у свої двадцять п’ять років протистояти їхньому статку, який вони наживали все життя”.
– Милий, вони і мене не чують. Я не знаю, що з цим робити. Це ж мої батьки, вони бажають нам добра, – заспокоювала дружина Бориса. – Стався до цього простіше. Я через їхні подарунки не любитиму тебе менше. І наші з тобою покупки для мене дорожчі.
КІНЕЦЬ.