Вони не бачилися п’ять років. При погляді колишнього Оля відчула дивне хвилювання. З чого раптом?

…Їхні шляхи давно розійшлися. Здавалося, більше нічого не пов’язує обох у цьому житті. Перше безрозсудне кохання залишилося в далекому минулому.

Чому ж так захвилювалось її серце? Що хоче їй сказати?

Ольга стояла на тротуарі біля ринку і не вірила своїм очам.

-Це він, точно він… – гарячково думала вона.

-Як поживаєш, Олю? – Михайло дивився на неї, і не міг відвести погляду.

Вона майже не змінилася, його Олечка. Тільки очі зібрали навколо себе дбайливі зморшки. Вони їй навіть личать.

-У мене все добре. Сам як? – нарешті отямилась Оля.

Вона зрозуміла, як сумувала всі ці роки за першим чоловіком. А думала – все забуто. У неї нове життя.

Підійшов її чоловік Сергій.

-Пора їхати, кохана!

Оля розсіяно кивнула і слухняно пішла за чоловіком. Він уже відчинив двері дорогої машини, допомагаючи їй залізти в салон.

Оля насамкінець не витримала, обернулася. Мишко продовжував стояти на місці, проводжаючи її пильним поглядом. І навіщо вона погодилася на цю поїздку, адже спочатку не хотіла нікуди їхати.

Сергій наполіг. Новий чоловік дуже любив мед. А де ще купити найкращий, якщо не на ярмарку, який щорічно проводиться у місті?

За збігом обставин колишній також тут був присутній. Це цілком зрозуміло: Михайло всерйоз займався бджільництвом.

Пропустити ярмарок він не міг. Треба йому якось реалізовувати свій товар.

Дорогою додому Оля задумалася. Нахлинули непрохані спогади.

…Ось вони зовсім молоді, лише кілька місяців, як побралися.

Весело збираються на поле. Потрібно вивезти бджолине господарство, де багато квітучих трав.

-І не страшно тобі у вагончику жити? Адже навколо нікого. Та й зручностей нормальних нема.

Таня, двоюрідна сестра, серйозно переживає, як вони збираються жити серед в лісі.

-Я б нізащо не поїхала. А якщо щось?

Оля сміється.

-Мені з Мишком нічого не страшно. Він мене від усіх захистить.

-Все одно така собі витівка. Цивілізації немає, нудьга…

-А мені з чоловіком ніколи не нудно. Ти ковдру не бачила? Синю таку не пам’ятаю, куди поклала.

Самій Олі майбутня поїздка була цікавою пригодою. Вона мала відпустку. На роботу не треба ходити. Михайло працював вдома. У нього своя столярня. Робить рамки та вулики, потім продає іншим бджолярам або здає в магазин.

Після чергової качки збуває мед хорошої якості, давно має постійних клієнтів. Ті замовлення ще до літнього сезону залишають.

Звісно, ​​на широку ногу не живуть, але на життя цілком вистачає.

Лише одне затьмарює все: ніяк не виходить завести дітей.

Перший рік тривоги цей факт не викликав. Потім зрозуміли, що щось не так. Навіть по лікарям ходили. Але нічого ні в кого з подружжя не виявилося.

Згодом це стало справжньою проблемою. Обоє мріяли про дітей, а тут таке…

До чоловіка все частіше став навідуватись шкільний друг, який жив із ними по сусідству. Той був великим любителем погульбанити і Мишка до поганої справи привчив.

Олі став набридати вигляд вічно веселого чоловіка, який зустрічає її щоразу після роботи.

Вона спробувала з ним поговорити – марно.

-Я що, не можу посидіти ввечері з другом? – обурювався Михайло на її претензії.

-Тебе дратує, що вдома сиджу? Так я теж працюю, цілими днями у майстерні проводжу.

Почалися сварки. Оля зі страхом бачила, як Михайло руйнує своє життя і приносить хаос до неї.

А тут новина – у них в офісі зміна керівництва. На посаду директора прийшов Сергій. Йому одразу ж сподобалася симпатична та уважна співробітниця. Став залицятися. Олі було приємно знову відчути себе жінкою, коханою та бажаною.

Від Мишка вона пішла без жалю. Їхній шлюб себе вичерпав.

Потім від спільних знайомих чула, що колишній так і не одружився. Гульбанити перестав, знайшов у собі сили. А ось другу половинку так і не знайшов.

…Від спогадів її відвернув голос Сергія. Так задумалася, що не чула, про що він каже.

-Не холодно? Може, кондиціонер вимкнути? – повторив той.

-Ні дякую…

І чого вона справді? Сергій такий гарний. За ним, як за кам’яною стіною…

Просто трохи сумно від цієї зустрічі. Але все минає, і це мине…

КІНЕЦЬ.