Я так більше не можу, мій чоловік Петро зовсім злінився. І добре, якби він не допоміг мені раз чи два. Так він спеціально може проігнорувати мої прохання. Виходить так, що всю роботу по дому, причому і чоловічу роботу, виконую я сама. Ще до нap_oдження дитини я помітила, що Петя став дедалі більше часу проводити на дачі.

А потім з’ясувалося, що він там цілий город посадив, та ще й так дбайливо доглядає, поливає, бур’яни прибирає. Весь такий господарський та зразковий сім’янин – як думали наші сусіди. Тільки реальність така: крім дачі він нічого вдома не робить. Я під час вa гітності працювала до останнього, щоб купити для майбутньої дитини все потрібне. Я на свої гроші купила і візок, і ліжечко.

Це, не кажучи про те, що решта речей по дрібниці теж я купувала. Хоча на дитину ми дуже чекали і планували. Але Петро відмовлявся якось брати участь у цьому. Після нар_օдження сина Петро не змінився. Він також продовжував займатися своїм городом, а не сім’єю.

Попросити його посидіти трохи з дитиною, поки я забираюся вдома або мені потрібно сходити в душ — просто неможливо. Не кажучи вже про те, щоб він змінив памперс. А потім все перейшло у більш серйозну форму. Він перестав робити будь що по дому. Якщо у нас капав кран, то скільки б разів я йому не говорила, щоб він полагодив — забуває. Доводилося наймати сантехніка і до того ж платила за це я.

А міг би Петя безкоштовно все підкрутити. Кінцевою точкою стало те, що у нас відлетів гачок на дверцятах шафи. Двері так і бовталися на одному гачку; я знову стала Петю просити полагодити. А то ще трохи й двері впадуть. Увечері син грав біля шафи і в цей момент двері впали.

Добре, що сина не зачепило, адже він сидів буквально за метр від шафи. Я накричала на чоловіка. Він винувато глянув на шафу… Я сказала йому, щоб ішов і не повертався, доки не зміниться. Петя спокійно зібрав речі та поїхав на дачу. Мені здається, що йому ще легше жити стало, бо він цілими днями проводить у своєму улюбленому городі.

КІНЕЦЬ.