Я люблю свою маму. З самого раннього віку вона була для мене опорою, найкращим другом і найближчою людиною у цьому великому світі. У мене немає батька, він пішов із життя через жа хливу хво робу. Мати виховала мене сама, без допомоги рідних.

Коли мені треба було вирушити вчитися в інше місто, мати кілька років збирала гроші і відмовляла собі у всьому. Дивлюся на неї, а вона в тій сукні, яку їй подарував батько за життя.

Мені було дуже важко залишити кохану маму і переїжджати в інше місто, але вона майже щодня вставала на годину раніше, щоб зателефонувати мені, запитати, як я спала, чи поснідала і просто побажати гарного дня. Мати раділа всім моїм успіхам, особливо коли я закінчила університет з червоним дипломом, вона обійняла мене і nлакала від щастя.

Зараз мені сорок, я сама мати двох дітей, але завдяки матері, досі почуваюся улюбленою дитиною. Як і раніше, моє щоранку починається з дзвінка матері. Вона вже не молода, є nроблеми зі здоров’ям.

Я так бою ся, що одного разу прокинуся, а мами не буде поруч і ніхто не спитає, чи я поснідала! Я намагаюся багато часу проводити з нею. Онуки теж люблять бабусю, особливо коли вона читає їм улюблені казки і готує для них свої фірмові булочки. У дитинстві я любила їх і поспішала додому після школи, тому що знала, що мати спекла мої улюблені ласощі.

Я так хочу бути для своїх дітей такою самою ідеальною мамою. Чому мами не живуть вічно? Єдина моя мрія, щоб мама була здорова і завжди поряд. Допоки вони живі, ми завжди будемо дітьми.

КІНЕЦЬ.