Того дня Михайло ухвалив остаточне рішення – піти із сім’ї. П’ять років він потай від дружини зустрічався з Катею, з якою доля звела його на роботі. Катя, на думку Михайла, була не лише красунею, а й чудовою людиною. За п’ять років – жодної сварки та повне порозуміння. Так, була різниця у віці – майже десять років. Але цієї різниці вони не відчували.

Весь останній час Михайло ретельно шукав причину розлучення, щоб пред’явити її своїй дружині. Але тільки його дружина – Світлана не давала йому для цього жодного приводу. Вона була гарною матір’ю прекрасною господинею та вірною дружиною. На будь-який докір Михайла Світлана завжди відповідала мовчанням.

Заявити їй про свій відхід Михайлу було нелегко. Адже в сім’ї росла семирічна донька, в якій Михайло не чув душі. Але в ситуації, що склалася, серце Михайла, і в цьому він був впевнений, належало Катрусі. Саме так ласкаво він звертався до неї.

Михайло зайшов у квартиру, чоловік відразу звернув увагу на задумливе обличчя дружини.

– Михайле, нам треба поговорити, – звернулася до нього Світлана.

«Вона про все здогадалася, – подумав Михайло, – ну що ж це на краще».

– Михайле, я йду від тебе, – несподівано заявила дружина.

– Як це йдеш? – Застиг на місці Михайло.

– Я зустріла іншу людину і покохала її, – зізналася Світлана.

– Цього не може бути! – вигукнув він.

– Як бачиш, може. Ти вже пробач мені, Михайле.

– Світлано, зачекай, – зупинив її Михайло, – схаменись, що ти робиш! Адже ж у нас донька. Що ми їй скажемо?

– Підросте, все зрозуміє. Я до останнього намагалася бути вірною дружиною, але це вище моїх сил. Завтра із донькою ми переїжджаємо до нього. Вибач мені, Михайле, що все вийшло ось так., але змінити нічого вже не можна.

Михайло зовсім забув про ту прощальну промову, яку він підготував дорогою додому. Цієї хвилини забув він і про Катерину, якій зовсім недавно клявся в коханні. Його самолюбство було здивоване зізнанням Світлани. І в його душі цієї миті все змішалося: і образа, і ревнощі.

«Як вона могла ось так вчинити зі мною, – повторював він, коли залишив поріг своєї квартири, – яка ж воно…! Так майстерно весь час прикидатися вірною дружиною, і за моєю спиною зустрічатися з іншим».

До своєї Каті Михайло прийшов цього вечора добряче «веселим». Вона ніколи не бачила його у такому стані.

– Михайле, у тебе неприємності? – Запитала його Катя.

І Михайло, всім, що він відчував цієї хвилини, поділився з Катею. У його оповіданні було стільки неприязні до вчинку, який зробила його дружина, стільки переживань, що приховати це було неможливо. Та він і не намагався нічого приховувати, відчинивши свою душу навстіж. Крім того, під час цієї сповіді, у нього неодноразово наверталися сльози.

– Знаєш, що, Михайле, зупинила його раптом Катруся, – а ти ж любиш не мене, а свою дружину, тільки не хочеш сам собі в цьому зізнатися. Тобі було просто зручно жити в неї та зустрічатися зі мною.

– Ну чому вона так вчинила зі мною, – продовжував плакатися Михайло.

– Вона вчинила з тобою так само, як ти вчинив з нею. І не треба більше посвячувати мене у ваші сімейні сварки. І ще, у мене до тебе величезне прохання, забудь назавжди дорогу сюди.

– Катрусю, ти що, образилася? – схаменувся Михайло.

– Немає образи, – заявила Катя, – є тільки жаль. Що я п’ять років витратила на людину, яка любить лише себе.

Тієї ночі Михайло ночував у батьків. А повернувшись другого дня додому, не знайшов там ні своєї дружини, ні дочки.

Сум і самотність, охопили Михайла і не давали йому спокою. Тієї ночі Михайло не міг заснути. Він був готовий на просити дружину повернутися додому. Він би так і вчинив, якби був певен, що це допоможе повернути йому дружину.

Михайло ще довго ходив сам не свій, приходячи поступово до тями. Про свою дружину він згадував щодня, при цьому, викресливши геть-чисто зі своєї пам’яті Катю.

КІНЕЦЬ.