Вікторія стояла на вокзалі з валізою в руках. Її коханий Сергій швидко йшов від неї до своєї машини. Він ішов назавжди… – Не обернувся, – подумала Вікторія і сльози потекли по її щоках. Жінка взяла свою валізу й повільно покотила її до вагона. На наступній зупинці поїзда, двері в вагон раптово відчинилися. Вікторія глянула в бік дверей і ахнула
Вікторія стояла на вокзалі з валізою в руках. Сергій ішов назавжди, немов блакитна хмаринка танув, серед сірого натовпу.
-Не обернувся, – подумала Вікторія.
Сльози потекли по щоках.
-Треба триматися і не подавати вигляду. Не дочекається, – говорила собі Вікторія крізь сльози.
Вона взяла валізу і повільно покотила її до вагона.
Після захисту диплома вона поверталася додому у відпустку. Сергій просто йшов до машини. Серце його стукало, а душа благала:
-Сергію повернися, розкажи їй про своє кохання.
Він не повернувся, він був вищим за всі ці ніжності. Він їхав дуже швидко. Все повторюючи про себе:
-Подумаєш, красуня, як закохався, так і розлюблю. Я заберу тебе з мого серця, чуєш, заберу, – кричав він їй, чи може собі.
Потяг повільно відходив від перону, немов даючи можливість Сергію повернутися в останню хвилину, схопитися на сходинку, взяти Вікторію і забрати її до себе…
…А починалося все так романтично.
Вікторія йшла по проспекту, радіючи, що вступила в університет. Цілих п’ять років вона житиме у Києві.
Їй дівчині з села така перспектива розбурхувала уяву. Повз повільно їхала гарна машина, хлопець їй крикнув:
-Красуне, підвезти?
-Не треба, – відповіла Вікторія.
Сергій прийшов до них у групу з іншого університету. Яке ж було її здивування, коли Сергій виявився тим самим хлопцем із гарної машини.
Він був старший за Вікторію на цілих три роки. Навчався так собі, в гуртожитку жив окремо. Була своя кімната. Як він її отримав, за які заслуги, залишалося тільки здогадуватися.
Високий блондин із блакитними очима, був заповітною мрією для всіх студенток. Тільки не для Вікторії. На другому курсі її призначили старостою групи, вона розуміла цю відповідальність і зайвого собі не дозволяла.
Була звичайна сесія, всі здали залік добре, залишався лише він.
За пропуски лекцій викладач наказав особисто складати залік Сергію.
Довелося Вікторії підтягувати його перед заліком, щоб він отримав заповітну “трійку”.
І не те щоб він був нерозумний, просто був безвідповідальним. Не вважав, що це йому потрібне. Батьки вже приготували йому “тепленьке місце».
Його батько часто говорив:
-Ти диплом мені принеси, а вже куди тебе влаштувати моя справа.
Гроші водилися в нього завжди, багатьох дівчат це приваблювало. А йому подобалася Вікторія. Ця не підкорена ним дівчина. Вона була з ним строга, завжди відчитувала за невдачі, пропуски. До себе не підпускала.
Тільки на п’ятому курсі вона побачила в ньому людину. Раніше вона думала про нього погано.
-Подумаєш який гордий. Все має. Було б не так прикро, якби нерозумний був, а так же ж розумний, а вчитися не хоче, – говорила вона часто подружкам.
Зима була холодна, Вікторія застудилася і на заняття не прийшла. Сергій зайшов в аудиторію.
-А де наша староста? – запитав Сергій здивовано. – Невже відрахували за неуспішність?
І він засміявся.
-Не розумний ти, Сергію, хоч вона так і не думає. Заслабла Вікторія, в гуртожитку лежить…
Посмішка одразу зійшла з обличчя Сергія, він вискочив із аудиторії і помчав в гуртожиток.
Вікторія лежала важко дихаючи. Температура була високою. Він викликав знайомого лікаря.
-Їй у лікарню треба, де її родичі?
-Я її родич, – збрехав Сергій. – Що треба?
Вікторію відвезли у лікарню, він сидів біля неї цілу добу. Вона прийшла до тями. Побачити біля свого ліжка Сергія вона ніяк не очікувала.
Потім медсестра їй розповіла, що він усі ці п’ять днів був поруч із нею, доглядав. Після цього випадку вона глянула на Сергія іншими очима. Виявився він добрий, уважний та дбайливий.
Була весна, сонце світило, прийшло тепло. Перше побачення було незвичним. Він відвіз її на кілька днів на море.
-Тобі морське повітря корисне, дихай.
Вікторія не очікувала цього. Тільки з нею він ставав ніжним та дбайливим. В решту часу він був звичайним: жорстким, вимогливим, непохитним.
Настав час диплому, всі захистилися. Щоправда із захистом Сергія довелося повозитися. Але заповітний диплом він одержав.
Сварка вийшла на порожньому місці. Він, як завжди, прийшов до неї в кімнату в гуртожиток з букетом, її улюблених ромашок. Усі знали про їхній роман.
-Збирайся, мої батьки приїхали, я їм про тебе розповів, поїхали знайомитись, – з неприхованою радістю розповідав Сергій.
Після знайомства Вікторії з батьками Сергій якось змінився. Видно було, що щось сталося. Розказувати він нічого не став, сказав прямо:
-Мої батьки забороняють мені на тобі одружуватися, нам треба розлучитися.
Він відвіз її на вокзал. Вікторія їхала до батьків перед працевлаштуванням.
Колеса вагона мірно відстукували мелодію розлуки. Вона не плакала, вона розуміла, що життя до неї несправедливе.
А Сергій мчав вулицями міста. Раптом він усе зрозумів. Чоловік швидко поїхав по маршруту поїзда. На наступній зупинці, він заскочив у вагон.
Вікторія глянула в бік дверей і ахнула.
-Я все зрозумів, ти мені потрібна, поїхали зі мною, нічого не бійся! Ти мені віриш?! Ти мене кохаєш?! – говорив він голосно.
-Вірю Сергію…
Він взяв її валізу. Вони вийшли з вагона. Потяг повільно відходив від перону.
А вони їхали до нього разом.
Батьки спочатку не прийняли Вікторію. Знадобилося кілька років, поки вони зрозуміли, що їхній син правий.
Весілля відгуляли в ресторані, де вони з Сергієм часто бували. Запросили всю групу. Приїхали батьки Вікторії.
Може без підтримки батька Сергію спочатку буде нелегко.
Але у нього все вийде. І головне у них є любов, одна на двох…
КІНЕЦЬ.