Галя майже годину стояла біля вітрини антикварної крамниці, і не могла визначитися. -Вам допомогти? — Запитав у неї старий. -Навряд чи вийде. Розумієте, завтра я знайомлюсь із сватами. А вони дуже багаті люди, сваха – художниця. Я так хвилююся. -Я допоможу вам. -Ви не розумієте.

Мій чоловік – звичайний електрик, я – домогосподарка. Про що ми говоритимемо з бізнесменом та художницею? -Все просто: попросіть жінку показати свої картини — а далі захоплюйтесь ними. Старий порадив купити ій гарну скриньку з порцеляни. Галі також сподобався цей варіант. Дорогою додому вона купила гарне плаття та туфлі. Вона раділа, що у сина може скластися чудове майбутнє. -Ти пообідав, сину? — Запитала вона Рому, зайшовши на кухню. -Ні, не встиг.

-Вічно ти у справах. Попросила знайти мою подругу в соц. мережах, досі не можеш допомогти. -Ти хоч уявляєш, скільки Людмил Іванових? А ще у неї може й фотки нема. -Ой гаразд, давай думати про знайомство зі сватами. -Мамо, заспокойся, будь ласка. Батьки Каті – дуже добрі та прості люди.

Не треба нічого боятися. -Прості люди не живуть у палацах. Після стрижки у Галі з’явилася впевненість, яка зникла у той момент, коли вони під’їхали до хати сватів. -Господи! Які хороми. А вони мають майданчик для гольфу? -Мамо, припини! До них вийшов чоловік – господар будинку. -Добрий день. Мене звуть Борис. Як доїхали? — Він обійняв Галину та Миколу, і запросив до будинку. -А де ж господиня — спитав Коля, не знаючи,

куди покласти кошик троянд. -Скоро буде. Пироги пече. -Добрий вечір — послухався дуже гарний голос, який здався Галі до болю знайомим. Коли вона обернулася, то трохи непритомніла: перед нею стояла найкраща подруга дитинства. -Людо! Ти чи що? — Закричала на радостях Галя. -Галю, рідна моя!

Я стільки років намагалася знайти тебе! Найщасливішою була Катя. Вона почекала, поки подруги обіймаються, і сказала: -Мені здавалося, що я не уживуся зі свекрухою. Але мама мені все дитинство продзижчала вуха про подругу Галю. -Така ж ситуація — сказав Роман, і вони весело пішли до столу.

КІНЕЦЬ.