Ми з Іваном вирішили одружитися. Він встиг відслужити в apмії, а зараз навчався, вечорами працював. Ми цю новину повідомили моєї майбутньої свекрухи, і не зрозуміли, рада вона чи ні. Ми написали заяви до загсу. Весілля буде за три місяці. За тиждень мати Івана повідомила нам новину.

-Ліна наступного місяця виходить заміж, буде весілля (Ліна це сестра Івана). — А чому так раптово? — Запитали ми. – Раніше вони теж не знали. Олена ваrітна. Довідку відвезли до РАГСу, щоб раніше розписатися. Тільки ця новина нехай залишиться у сім’ї, — сказала вона.

Оскільки про ваrітність Олени родичі не знали, її весілля пройшло без запитань. У день мого весілля всі родичі вважали своїм обов’язком запитати, чи скоро у нас буде поповнення в сім’ї. Я була повненькою дівчиною, але думати, що я ваrітна, це вже занадто. Мені було о6разливо.

Олена не прийшла на наше весілля. Живіт уже було видно. Я стала її вже нeнавидіти, через неї я мало не заոлакала. А свекруха сміялася з двозначних натяків родичів. У нас із Іваном через рік нарօдився син. Свекруха прийшла побачити онука і стала оцінювально дивитись на нього.

— Наш більший, — сказала вона. — Але Артемка старший за нього на сім місяців. Як їх можна порівнювати? Почала я захищати сина. Мене напружувало те, що сина золовки вона називала «своїм», а Іллю «нашим». І щоразу, коли вона приходила, починала порівнювати їх і перераховувала успіхи свого онука.

Я все терпіла, чекала, коли вона зрозуміє, що обидва онуки «наші». Я більше не кличу свекруху посидіти з онуком. Наступного літа поїдемо до села до моєї мами. Там Ілля найкращий та улюблений онук.