Нашому синові вже рік. Хлопчик у нас наро дився спокійним. Поїв, поспав три години, прокинувся, покректав, я йому попку помила, переповила в чисте, погодувала, поклала в ліжечко, заснув. І так по колу. А вночі взагалі турбує один раз. Ідеал, а не дитина.

Тому-то я і по дому все встигала, і по готуванні, і сама висипалася. — Ти у мене супер-господиня, — радів чоловік. Так тривало майже дев’ять місяців. А потім мені набридло сидіти вдома. Ні, я не з тих, хто зверхньо дивиться на домогосподарок. Це, до речі, дуже важка, відповідальна і благородна праця. Але у мене інша натура.

Я, до деkрету, працювала і мені подобалося те, що я робила. Однак дитина є дитина, а деkрет є деkрет. Проте я мріяла скоріше повернутися на роботу. Коли синові виповнилося півтора року, я стала розглядати можливість віддати його в ясла, а сама повернутися до улюбленої роботи.

— Куди це ти так поспішаєш? — запитав чоловік. — Втомилася день у день робити одне і те ж. Хочу, щоб Мій кожен день приносив мені нові завдання. — Ну з втомою-то nроблема вирішувана.

Давай попросимо бабусь на тиждень змінити тебе, а я тебе відвезу на море, відпочити. Так і зробили. Допомогти. Але моєї хазяйновитості вистачило на півроку. Потім знову у мене почалася нудьга. На цей раз чоловік мене відвіз в Хургаду. Аж на два тижні. Скоро нашому синові виповниться три роки. Я налаштована рішуче-віддати сина в дитсадок, а самій вийти на роботу. — Весь.

Більше ніякими «цукерками» ти мене не спокусиш. Хочу на роботу і крапка! — заявила Я чоловікові. — Ти нас із сином не любиш! Тікаєш від нас до чужих людей! — парирує чоловік. Ну ось, як йому в rолову вбити, що я не від чоловіка з сином тікаю, а від обридлої буденності?

КІНЕЦЬ.