У мене єдиний син Максим. Я майже жила для нього. Коли Максим вступив до університету, я поїхала до Америки на кілька років. Думала трохи попрацювати, щось заробити, мріяла купити Максимові гарне авто та квартиру. Все йшло добре, Максим навчався, я працювала. Щодня ми зідзвонювалися.

І ось якось у розмові Максим мені nовідомив, що хоче одружитися. Я не дуже була рада цієї новини, адже вважаю, що одружуватися у 22 роки – зарано. Але це було не найrірше. Син повідомив мені, що його обраниця на сім років старша за нього, до того ж з ди тиною. Я одразу сказала, що я проти. Але Максим мені заявив, що тепер він дорослий і може самостійно ухвалювати життєво важливі рішення. — Та що ти можеш сам? Ти ще й гривні не заробив, копійки до хати не приніс! Ти думаєш, я утримуватиму тебе? — А ось і можу! І не збираюся я тебе гроші брати на свою сім’ю!

Я вже влаштувався працювати. Робота віддалена, навчанню не завадить, до того ж вчитися залишилося лише кілька місяців. »Господи, я йому не дуже і потрібна… Він розумний хлопчик: у комп’ютерах розбирається, знає дві іноземні мови, завжди заробить на шматок хліба з олією”, – подумала я. — Мамо, ну чого ти! — Наталя гарна. Вона розумна, гарна, господиня чудова. Вона обов’язково тобі сподобається, от побачиш!

А Артем – чудовий малюк, неймовірно тямущий. Ну, не пощастило Наталі із першим чоловіком. А я зроблю її щасливою. — Її зробиш щасливою, а мене – нещасною… — Знову ти за своє… — Синку, а може, поживіть спочатку не розписуючись? Навіщо поспішати?Зараз багато хто так живе, а потім вирішив би, що робити. — Якби в тебе була дочка, ти б їй дала таку пораду? Знаєш, мамо, у цивільному шлюбі мешкають чоловіки, які не хочуть брати на себе відповідальність. — А що, зручно: не сподобалося — зібрав речі та пішов. А так — розлучення, позови, поділ майна… Не думав я, що ти до всього так ставишся…

Ми ж з тобою завжди були друзями. І чи не ти казала мені, що чоловік повинен відповідати не лише за себе, а й за свою жінку? — Знаєш, про що я мріяв усі ці роки, коли ти розійшлася з чоловіком? Що тобі зустрінеться дбайливий чоловік і вирішить усі твої проблеми. Або хоч би розділить їх із тобою, поки я був дитиною. — Але цього не сталося. І ти змушена була податись на чужину, щоб забезпечити нам майбутнє.Я тобі за все це дуже вдячний. Я, довго не думаючи, зібрала речі та прилетіла додому – рятувати сина. Така невістка мені явно не пасувала.

Приїхавши, я не розуміла, що мені з цим було робити? Порадилася з подругами, їхні думки із цього приводу розійшлися. Марія співчувала і пропонувала поговорити з цією Наталею, як жінка з жінкою. З Ганною все було складно: вона сама зустрічалася з чоловіком, на п’ять років молодшою. Так нічого не придумавши, я вирішила послухати пораду Марії та сходити «в гості». Я набралася мужності і вирушила на оглядини. — Доброго здоров’я Наталя! Я Максимова мама. – Здрастуйте, я зрозуміла. Проходьте. До передпокою вибіг хлопчик.

Світле волосся і карі очі з бешкетними іскорками, відкрита щира усмішка… Як же він схожий на Максима в дитинстві! — Вітання! Як тебе звати? — Вітання! Я Артем. Малюк з цікавістю мене розглядав. Я простягла йому машину. Радість малюка виплеснулася через край. – Я давно про таких мріяв!

Як ви вгадали? Ви чарівниця, так? Мама казала, що вони дорого коштують! Мама, дивись, у них дверцята відчиняються, і капот, і багажник! Знаєте, як я провела наступні дві години? Повзаючи разом із Артемом по підлозі та граючи в машинки. А потім ми катали їх диваном і розглядали, як крутяться коліщатка. Я закохалась! Остаточно і безповоротно. Артемко заволодів моїм серцем назавжди.

І я відчувала, що це взаємно. Поруч із Артемом мені здавалося, що я така ж юна, як його мама Наталя. А вона справді красуня… І дуже мила та інтелігентна дівчина. Жінкою назвати це тендітне створення мова не повертається. Мені стало дуже соромно, що я прийшла до будинку цієї молодої жінки з претензіями. Та ще з наміром посварити її із сином. — Ну, от і познайомилися, — сказала я, прощаючись. Усі заздалегідь заготовлені фрази кудись зникли. — А ви ще прийдете до нас? Приходьте, ви гарна!Я ще не всі свої іграшки показав вам! — Звісно, прийду.

І ви з мамою приходьте до мене у гості. Обов’язково приходьте! Незабаром у мене з’явиться онука. Артем дуже переживає, що мама і тато Максим тепер любитимуть сестричку більше, ніж його. — Бабуся, ти любитимеш мене сильно-сильно, я знаю! — Заявив мені Артем. Від таких слів на душі дуже тепло. Добре що я не припустилася помилки і не зіпсувала життя синові. Для щастя в сімейному житті не важливий ні вік, ні статус, я неймовірно щаслива від того, що мої діти щасливі.

КІНЕЦЬ