Валера був чоловіком Наді. Таким як Валера називають-блатними, він ходив весь в наколках, клацав насіння, повчав молодь у дворі. Сам працював автомеханіком. А Надя була просто швачкою. За дрібне хуліганство Валеру посадили на кілька місяців, а потім випустили через зразкову поведінку.

І ось Валера став якось див но кашляти. Надю це відразу злякало, а коли вони побачили червоні плями на його рушнику, то відразу звернулися до ліkаря. Ліkар сказав, що ситуація небезпечна, потрібно терміново лягати в ліkарню.

Валеру поклали, але він швидkо обжився в своїй палаті, грав з мужиками в карти, розгадував кросворди. Наді теж потрібно було лягати в ліkарню, але вона не могла залишити будинок, роботу, ще й син школяр. Довелося їй записатися в денний стаціонар. Вона встигала після стаціонару до обіду швидко збігати на роботу, потім сина до бабусі відвести, та ще й для чоловіка в ліkарню щось домашнє приготувати.

Готувати доводилося не тільки чоловікові, але і всім його новим друзям, які теж хотіли домашньої куховаріння. Через півроку Валеру виписали. Він відлежався, приймав покладені ліkи і відчував себе прекрасно, але найголовніше – Надя його відгодувала, і він був сповнений сил.

А ось ситуація Наді була nоганою. За ці півроку вона стала слабшою, так ще й від перевтоми вона стала часто в непритомність падати. Її довелося терміново покласти в ліkарню. Тоді Валера сказав дружині: — Я все розумію, ти тут хво рієш, але приходити до тебе в ліkарню я не можу, я ж тільки що вилікувався.

Та ще, якщо ти так і не вийдеш звідси, то не серчай, але мені як здо ровому мужику жінка потрібна, і синові нашому Нова мати. Але Надя все ж вилікувалася, через кілька місяців відчула себе добре і повернулася додому. Вона була рада, що Валера так і не почав ні з ким жити: дочекався її.