Дарина ходила по квартирі, збирала свої речі і складала їх у величезну сумку. – З нею прийшла, з нею і йду, – сумно подумала вона. З шафи вона вже все дістала, залишилося тільки зібрати речі, які лежали в кошику і ті, що були у ванній і на кріслі. Нарешті речі були зібрані і Дарина потягла сумку в коридор. Раптом з кабінету вийшов її чоловік. – Не зрозумів, Даринко, а ти куди це зібралася? – здивовано запитав Олексій. – Я йду від тебе, – спокійно сказала жінка. Олексій не розумів, що відбувається
Дарина ходила по квартирі, збирала свої речі і складала їх у величезну, колись модну сумку.
-З нею прийшла, з нею і йду, – сумно подумала вона.
З шафи вона вже все дістала, залишилося тільки зібрати речі, які лежали в кошику з брудним одягом і ті, що були у ванній та на спинці крісла.
Проходячи повз комод, вона раптом побачила фотографію, де вони з Олексієм весело посміхаються, стоячи на березі моря і він її лагідно обіймає.
Жінка взяла фото в руки, уважно подивилася і гірко посміхнувшись, поставила на місце.
Поруч стояла її фотографія, де вона мружиться від яскравого сонечка і щасливо посміхається, на голові у неї віночок із жовтих кульбаб.
Це фото вона взяла й акуратно поклала у свою сумочку.
Відкривши двері у кабінет Олексія, вона швидко оглянула приміщення і не знайшовши там своїх речей, тихенько зачинила їх.
Чоловік, який сидів у навушниках за комп’ютером, навіть не помітив цього.
Нарешті речі були зібрані і Дарина потягла свою сумку у коридор. Раптом з кабінету вийшов Олексій.
-Не зрозумів, Даринко, а ти куди це зібралася? – здивовано запитав він.
-Я йду від тебе, – спокійно сказала жінка, так ніби повідомила, що йде в магазин по продукти.
-Почекай, тобто як це ти від мене йдеш?! Що трапилося? – Олексій не розумів, що відбувається.
Жінка згадавши, що забула ще забрати свою улюблену картину, яку подарував їй брат, повернулася у кімнату й зняла її зі стіни. Акуратно загорнула у плівку і поклала у пакет.
Олексій стояв мовчки і спостерігав за діями Дарини. Зрештою, вона звернула увагу на чоловіка.
-Я йду від тебе, – чітко, майже по складах сказала вона ще раз цю фразу.
-Та поясни зрештою що сталося? – запитав Олексій.
-Сталося, але не вчора і не сьогодні, а вже досить давно. Просто я, на жаль, пізно прозріла, – сумно сказала Дарина.
-Нічого не розумію, поясни, що ти там собі придумала, – роздратовано сказав чоловік.
Дарина задумливо подивилася на нього, ніби вирішуючи, чи варто щось говорити або просто піти, але їй захотілося розставити всі крапки над «i».
-Олексію, у нас з тобою могли б бути двоє дітей…
-І що?
-Чому ти не захотів, щоб я народила?
-Ну я ж тобі не забороняв…
-Ну і не підтримав. Згадай, спочатку ти сказав, що в тебе кар’єра і тобі ніколи займатися дитиною і якщо я хочу, то можу народжувати, але собі.
А вдруге ти сказав, що я стану негарна і буду, як і всі інші матусі. Ще й при цьому весело засміявся! – у Дарини на очах з’явилися сльози. – Ти дарував мені дорогі подарунки, ми їздили відпочивати, жили в дивовижних готелях, їли і пили все, що захочеться.
Ти купував мене, а точніше ти купував собі спокійне розмірене життя, де я виконувала роль коханки, мами, куховарки та прибиральниці.
Ти навіть жодного разу не запропонував оформити наші стосунки. А коли я сказала, що можна продати наші квартири і на ці гроші купити чудовий заміський будинок, то ти відповів, що не потребуєш моїх грошей і що мою квартиру не слід продавати, а краще здати її квартирантам.
Ось зараз я тобі дуже вдячна, мені є куди повернутися. Ти вже тоді знав, що зрештою наші стосунки закінчаться і добре, що я це роблю першою, не чекаючи, коли ти знайдеш мені заміну.
-Ти зовсім вже, чи що? – здивовано запитав Олексій.
-Зовсім навпаки, я нарешті думаю, як ніколи, серйозно. Адже сім’я це законні стосунки, діти і насамперед кохання.
А в нас цього нічого немає. І якщо десять років тому я ще вірила в те, що ти мене любиш, то тепер я точно зрозуміла, що жодного кохання немає і ніколи не було.
Звичайно, я й сама винна, я готова була обманювати себе. Мені лестило, що поряд зі мною такий цікавий чоловік, який чудово заробляє і балує мене. Але все це було не кохання, а плата за комфортне існування.
Я більше не хочу так. Мені скоро тридцять п’ять років і я хочу нормальну сім’ю, з люблячим чоловіком і галасливими дітьми.
-У тебе хтось є? – підозріло запитав Олексій.
-Ні, навіть у думках не було тобі зраджувати.
-Добре, давай оформимо стосунки, – раптом запропонував чоловік.
-Я вже не хочу. Якби ти мені це запропонував ще вчора, я була б найщасливішою жінкою, а сьогодні це мені вже не треба.
-Але подумай добре, ти була повністю всім забезпечена. Ти ніколи не потребувала грошей, – навів чоловік вагомі на його погляд аргументи.
-Якщо ти пам’ятаєш – я працюю і звичайно заробляю не так багато, але на життя з моїми запитами мені сподіваюсь вистачить.
-Даринко, одумайся, якщо ти зараз підеш, то можеш не повертатися! – вигукнув Олексій.
-А з чого ти взагалі взяв, що я повернуся? Мені тут нічого більше робити і нема до кого повертатися!
Дарина взяла свою сумку і акуратно зачинила за собою двері…
…А вже через рік вона виходила заміж. Дарина таки знайшла своє щастя. Хай її Михайло і не був таким багатим, як Олексій, але він дуже кохав її і одразу покликав у ЗАГС. А найголовніше – він дуже хоче діток! І як він каже – не менше трьох!