Олена працювала перукарем. У жінки від природи був дар зробити красиву зачіску з неслухняного волосся. У чергу до неї записувалися за багато днів.

— Я так мрію відкрити салон, — ділилася вона з своєю сестрою Ольгою.

Ольга – її молодша сестра. Свого часу теж закінчила перукарські курси. Тільки виявилось — не її.

Знайома влаштувала Ольгу на ткацьку фабрику. Робота нудна, нецікава.

– Якщо відкриєш, візьмеш мене до себе, – сказала якось Ольга сестрі.

— Та коли це буде. Поки що одні мрії, — відповіла Олена.

Обидві сестри одружені. В обох доньки вже великі.

Наталя, Оленина дочка, вступила до інституту.

Христина, дочка Олі, вирішила задовольнитись малим. Одразу після школи мама привела її до себе на фабрику.

– Чому Христина не пішла вчитися далі? – здивувалася старша сестра.

– У коледж не захотіла, а з інститутом поки що не визначилася. Нехай рік попрацює та вирішить, куди піти.

У душі Оля заздрила Олені. Та швидко знайшла своє покликання. Звичайно, перукар — робота, яка не принесе золоті гори. Але сестра має багато клієнток. Навіть на дому стригтися фарбуватися йдуть. Завжди стабільний заробіток. І красу таку наводить, очей не відвести. На конкурси всякі їздить. Стінка перед робочим місцем грамотами обвішана.

І молодша сестра, і племінниця стрижки роблять у Олени.

– Христина ще пофарбуватись хоче, — сказала якось Оля.

– Без проблем. Але за фарбу треба сплатити.

– Мамо, тітка Олена з мене гроші взяла, — поскаржилася Христина, милуючись у дзеркало на красиво покладене волосся.

– Не чекала такого від сестри. Але все одно дешевше, якби до іншого майстра пішла.

За рік мрія Олени збулася. Вона довго відкладала гроші, взяла у банку кредит та відкрила власний салон.

– А я з фабрики пішла! Можу хоч завтра до тебе на роботу виходити, — зателефонувала Оля.

– Навіть не знаю, – Олена розгубилася перед сестрою.

– Сама поки що звичайним майстром працюю, ще двох дівчаток знайомих взяла. Може, влаштувати тебе адміністратором?

– Знайомих взяла, а про рідну сестру не подумала, — образилась Оля.

– Але я з ними багато років працювала. У них добрий досвід. А ти все закинула після першої невдалої стрижки. Тобі знову вчитися треба.

«Та й не твоє це» хотіла додати, але запереживала, що та засмутитися ще більше.

Довелося погоджуватись на посаду адміністратора.

Спостерігаючи за швидкою, акуратною роботою майстрів, Оля зітхала. Ото б і їй так навчитися. Ножиці у дівчат просто пурхають.

Чергове розчарування настало у день зарплати.

– Це все? — невдоволено сказала, отримуючи зароблене за місяць.

– Але ж ти і інші одержують набагато більше! — дорікнула сестрі.

– Оля, так у всіх салонах, повір. У тебе фіксована зарплатня. А дівчата одержують залежно від роботи, що виконали.

Вдома Оля плакалася Христині.

– Рідна сестра обманула! А я тебе хотіла до неї влаштувати.

– То я ж стригти невмію.

– Подивилася б, як інші роблять, спробувала.

Оля так образилася на Олену, що звільнилася із салону.

Знову повернулася на фабрику.

Деякий час сестри не спілкувалися. Старша переживала, може, й справді вчинила якось не так? Образила молодшу?

Вкотре зустрілися на весіллі Наталі. Олена перша зателефонувала, запросила родичів на урочистість.

Оля із дочкою прийшли привітати молодих. Але порадіти за гарну наречену племінницю Оля не могла. Заздрість заважала. І наречений Наталі багатий дістався. Із квартирою, машиною. Дивляться разом із ним, як із обкладинки журналу, очей не відвести.

Христині вічно не щастить. Знайомиться з простими роботягами, що у них на фабриці працюють. Навіть у ресторан жоден не запросив.

Зрозумівши, що більше не може дивитись на чуже щастя, Оля встала і покликала Христину.

– Підемо додому.

– Мамо, ти чого? Все тільки починається!

– Як хочеш. А я додому.

Що ж. Хоче Христина – нехай залишається. Може, і їй пощастить — познайомиться із кимось пристойним цього разу.

Джерело