Олена повернулася додому весела. – Мамо, дивися, що мені сьогодні тато купив! – вигукнула Олена, забігши до матері на кухню. – І що це? – цсміхнулася мама. – Оновили мій гардероб! – радісно вигукнула донька. – А мені чому про це нічого не відомо? – здивувалася жінка. – Мамо, я сама вибирала речі, як доросла! А тітка Світлана оцінювала їх на мені, як вони виглядають, до джинсів підбирали з нею футболки, взуття…, – пояснила дівчинка. – Так, зачекай! Яка ще тітка Світлана? – здивовано запитала мама, нічого не розуміючи
Батьки розлучилися, коли Олені було 10 років. Важко, звичайно, але мама часто татові говорила, що вона з ним розлучиться, причому за будь-якої сварки. – Що ти зробив для сім’ї? – […]
– Віддай мені його, мамо. Ти ж розумієш, що він не для тебе, – ці слова моєї доньки Дарини відгукувалися в голові гірше, ніж будь-яка образа колишнього чоловіка. Я дивилася на неї, мов на чужу людину. Переді мною стояла не та весела дівчинка, яку я колись вчила вишивати хрестиком і разом з якою ми збирали в лісі суниці. Переді мною стояла жінка, яка сміливо заявляла, що планує забрати мого коханого Стаса собі
– Віддай мені його, мамо. Ти ж розумієш, що він не для тебе, – ці слова моєї доньки Дарини відгукувалися в голові гірше, ніж будь-яка образа колишнього чоловіка. Я дивилася […]
– Тату, що ви робите? – я мало не випустила з рук оберемок подарункових пакунків, коли застала батька мого чоловіка, Петра, за доволі дивним заняттям. Він стояв біля столу, заваленого конвертами з нашим весільним подарунковим “приданим”, і зазирав у них один за одним. І не просто дивився, а, здається, витягував з деяких гроші й ховав собі в кишеню. Мій мозок відмовлявся вірити в те, що бачу
– Тату, що ви робите? – я мало не випустила з рук оберемок подарункових пакунків, коли застала батька мого чоловіка, Петра, за доволі дивним заняттям. Він стояв біля столу, заваленого […]
– Це не моя дитина, вона зовсім на мене не схожа! – Як ти можеш так говорити про власного сина?
– Це не моя дитина, вона зовсім на мене не схожа! – кричав Олег. – Як ти можеш так говорити про свого сина? Адже ти навіть ДНК-тест робив, тобі і […]
– Я попрошу колишню, щоб вона тобі рецепти надіслала. Щоб ти нормальний стіл на Святвечір накрила!
Багато років я прожила у шлюбі. Ми з Миколою одружилися зовсім молодими, я тоді й гадки не мала, що таке сімейне життя. Коли народилася дочка, було вже пізно щось міняти. […]
Місяць тому ми приїхали на дачу, допомогли мамі по господарству, а потім сіли вечеряти. Якоїсь миті мама дістає 20 тисяч гривень і простягає їх моєму чоловікові
У нашій сім’ї нас було двоє дітей: я та мій брат. Декілька років тому не стало тата, і мама залишилася сама. Вона живе у місті, але після відходу тата почала […]
Моїй бабусі вже майже 70, і вона має одне залізне правило – не спілкуватися з родичами. Взагалі
З роками йде пристрасть до змін та пригод. Ми стаємо слабшими, і юнацький максималізм залишається в минулому. З віком з’являється прагнення спокою, розміреності та щастя. Усвідомлення того, що часу залишається […]
– Цікаво, а що ви маєте проти мене? – обурилася Алла. – Абсолютно нічого! Мій син – дорослий чоловік, і він має право одружуватися будь-коли й на кому завгодно. Так що я бажаю вам тільки щастя! Тільки невелике уточнення: у моїй квартирі ви, Алло, не житимете! – Чому, мамо? – Втрутився в розмову Вадим. – Просто тому, що вона моя
Надія Олександрівна розташувалася у кріслі перед телевізором із в’язанням. Вихідний день – можна відпочити. У квартирі порядок, обід та вечеря готові. З ранку вона ходила в магазин, та зустріла свою […]
– Цим ти годуєш мого Володю?, – заволала я стоячи на кухні у невістки в неділю. – Це не зелений борщ, а якась юшка невідомого характеру. Просто уявіть собі, ніби то як “зелений борщ”, але не підбитий сметанкою, яйцем і не пахне, а зверху оранжевий шар томатної пасти і олії. А, і ще одне, що мене здивувало, в борщі не було моркви. – Та чи у вас запаси закінчилися, які я вам з села передала, Уляно?, – сказала я відкриваючи комору, де зазвичай вона тримає всі овочі
– Цим ти годуєш мого Володю?, – заволала я стоячи на кухні у невістки в неділю. – Це не зелений борщ, а якась юшка невідомого характеру. Просто уявіть собі, ніби […]
Їду потягом «Львів-Ужгород». Вже половину шляху провела одна в купе. На одній із зупинок заходить дівчина з дитиною
Їду потягом «Ужгород-Львів». Півшляху їхала одна в купе. На черговій зупинці двері відчиняються, і заходить дівчина з дитиною. Вона одразу невдоволено оглядає мене, ніби обурена тим, що тут уже хтось […]