Раніше, коли я чув такі історії про батьків, які випадково виховували чужих дітей, я думав, що вони безхребетні й ніколи не зміг би уявити себе у подібній ситуації.

Як можна погодитися виховувати дитину, яка насправді належить іншому батькові, якщо ти знаєш про це?

Але зараз саме це сталося зі мною. Моя дружина призналась мені, що наша дочка не є моєю біологічною дитиною.

Я не міг повірити, оскільки протягом усіх цих 6 років, що ми прожили разом, все було прекрасно.

Виявляється, що вона вже була вагітна, коли познайомилася зі мною, і все сталося так швидко, що я подумав, що ця дівчинка – моя. За ці роки я сильно прив’язався до доньки й навіть полюбив її.

Але тепер ця новина перевернула моє життя.

Я не можу більше сприймати її як свою рідну дитину.

Я ніколи не зможу полюбити її так, як я полюбив би, якби вона була моєю біологічною дочкою.

Я переїхав від дружини, не можу бути в одній квартирі з жінкою, яка так багато років брехала мені. Тепер я думаю про саму доньку. Як це вплине на неї?

Вона підростає і здатна розуміти багато речей. Для неї я був татом, а потім раптово зник.

Я розумію, що це може бути егоїстичним з мого боку.

Тому я вирішив, що зустрічатимусь зі своєю падчеркою раз на тиждень. Моя дружина молиться і благає мене повернутися, просить вибачення. Але наразі я не можу зробити цього. Я не готовий слухати її та навіть бачити.

КІНЕЦЬ.