5 років тому я розлучилася з чоловіком Петром. Причина проста, як цей Божий світ – нова жінка. Я ще раніше бачила і відчувала, що Петро наче охолов до мене, що вже не приділяє так багато часу та уваги. Але сподівалася, що то в нас просто така криза у стосунках і з часом то мине.

Однак, декілька тижнів тому до мене прийшов Петро. І попросився назад у родину. 

Отож, краще розповім все по порядку. 5 років тому Петрові виповнилося 50 років. Ми зібралися великою родиною у кафе, замовили окремий зал, музикантів та багацько частувань. Так гарно відпочили, так добре відсвяткували ювілей. Ще довго додому ніхто не їхав, бо свято тривало.

А наступного ранку Петро почав збирати всі свої речі у валізу.

– Настю, зрозумій, я вже тебе не кохаю. Спершу тримався заради синів, але вони вже дорослі. Ми з тобою зовсім різні люди. Нащо один одного мучити? Нас навіть родиною назвати важко!

Я не знала, що взагалі казати. Тому просто мовчки спостерігала, як Петро їде геть. Хотіла і кинутися йому в обійми, нікуди не пускати, і дати добрячого ляпасу.

Емоції так вирували, що, здавалося, я скоро втрачу здоровий глузд. А потім дізналася від інших друзів про коханку. Жінку звали Олена, їй 35 років. Вони познайомилися на роботі і так в них закрутився роман. Якби не вагітність Олени, то Петро, певно, не наважився на розлучення.

Сини досить нормально віднеслися до нашого розлучення. Адже батько колись подарував їм по трикімнатній квартирі, машини купив. Думаю, що вони просто перелякалися і не стали йому перечити, аби Петро майно не забрав. Хоча поза спиною казали, що Олена погана жінка і що батько вчинив дуже низько.

Микола та Арсен стали моєю підтримкою. Вони частенько приїздили у гості з дітками, залишали їх мені на вихідні, відвозили на дачу чи просто погуляти. Певно, якби не сини, то я впала у страшну депресію. А так внуки були поруч, моя розрада і підтримка. Невісточки також стали на мій бік.

Петро переїхав з новою жінкою у будинок за містом. Ми колись планували квартиру здавати в оренду, а на старості років обжитися в будиночку.

Свіже повітря, є місце для дитячих качель, можна собі шашлик смажити чи у садку засмагати. Але після розлучення колишній віддав мені квартиру, а собі забрав котедж.

Я нічого не мала проти, не висувала жодних претензій та зі спокійною душею підписала всі папери. Могла взагалі залишитися без даху над головою. Так що за це я вдячна Петрові.

Ось так минули ці 5 років.

Я інколи бачилася з Оленою на свята, коли сини запрошували у гості. Правда, ніяково сидіти за одним столом з коханкою чоловіка, тому застілля довго не тривало. А ще мені було дуже боляче дивитися на їх доньку Маргариту. Дівчинка точна копія мого Петра, така щира посмішка, ямочки на щічках, карі оченятка.

Звісно, я наслухалася багато пліток від родичів та деяких друзів. Хтось казав, що Петро правильно зробив, коли зі мною розлучився. Я старалася не підтримувати спілкування з цією “компанією”.

Натомість розлучення дало мені наче друге дихання. Почала займатися спортом, ходити на йогу. Зустрічалася з подругами, вишивала вдома картини чи просто дивилася серіали.

І от на 8 березня до мене у гості прийшов Петро. Приніс великий букет квітів, шампанське, солодощі. Я одразу відчула, що в нього трапилося щось погане. Адже за 20 років шлюбу вивчила його від а до я. Тому вирішила першою почати розмову:

– Ну, кажи, чого прийшов.

– Настусю, я розумію, що тоді вчинив підло. Так, я не ідеальний чоловік, наробив дурниць. Але тільки зараз зрозумів, що не можу жити без тебе.

– Це ти просиш, аби я повернулася до тебе? А як же твоя Оленка кохана?

– Та Олена кинула мене. Знайшла якогось багатого чоловіка в Італії. Зібрала речі і поїхала геть, навіть не поговорила. А я сам з Маргариткою не можу дати ради.

Тоді всі пазлики у голові склалися. Певно, Петро не від щирого кохання вирішив до мене повернутися. Просто жінка залишила його самого з дитиною на руках. Тоді і про мене згадав. Проситься, аби я його прийняла.

Сини також стали на сторону Петра:

– Мамо, ну він покаявся. Сама бачиш, як батькові погано. Він заслуговує на другий шанс.

Але я не хочу тепер ні бачити, ні чути чоловіка. Колись йому стало нахабства проміняти мене на молоду коханку. То чому я зараз повинна його прийняти? Я вже взагалі нічого не хочу від Петра, у мене нема ніяких до нього почуттів.

Тим паче, він хоче, аби я допомагала виховувати Марго. Ну де це бачено, аби колишня жінка виховувала дитину від коханки? Смішно і сусідам буде нова причина пліткувати.

Я сказала Петрові, що подумаю. Але постійно відтягую цей момент. Ну навіщо мені знову нервуватися? Навіщо знову бачити його та дитину? Мені від цього краще не буде аж ніяк. Прекрасно розумію, що дівчинка ні в чому не винна. Але я також людина, яка має почуття.