Дмитро, мій син.

Він одружився з Оленою майже 5 років тому.

А відразу після весілля, купили невеличку земельну ділянку для себе.

Рік стояла вона без діла, заросла високим бур’яном, я вже думала, що то все дуже марна справа.

Потім, десь майже за рік, діти поставили там хороший паркан, залили добротний фундамент і знову зупинилися всі роботи на тій ділянці.

Відтоді щось, на жаль, будівництво у них не йде, все стоїть на місті.

За всі ці роки, які так швидко минули, вони ледве побудували перший поверх своєї новобудови.

Але невеличкий будинок вони не хочуть зовсім будувати, щоб відразу заїхати та жити там і дешевше було б будівництво.

Мої діти хочуть там справжні хороми будувати, тому для першого поверху вони продали свою двокімнатну квартиру, змінили на кімнату в гуртожитку, там і живуть досі цілою сім’єю, причому, разом з онукою моєю, в тісноті постійній.

Коли син з дружиною Оленою приходять в гості до мене, всі їх розмови тільки про своє будівництво: як що вони бачать в майбутньому, як воду та газ будуть прокладати до будинку, з чого будуть дах майструвати, і як та чим потрібно утеплювати будинок, щоб економити тепло і дешевше за комунальні платити.

Загалом розмова зрозуміла, у них лише одне зараз на думці.

Мої життєві турботи абсолютно нікого не цікавлять ніколи: якщо я заговорю на тему свого не дуже доброго здоров’я, на жаль, то тема ця дуже швидко змінюється на розмови про будівництво і будинок.

Загалом діти думають, що я теж лише ними і їхніми турботами маю жити.

А останнім часом Дмитро з Оленою все більше натякають мені на те, що хочуть умовити мене продати мою власну двокімнатну квартиру, щоб добудувати собі великий будинок, адже часи важкі, заробітків у них немає і, найближчим часом, вони продовжувати будівництво не можуть.

Мовляв – потім всі разом у ньому будемо жити, вони мене до себе заберуть, там усім місця вистачить і усім добре буде.

Діти мене вмовляють на цей продаж, пояснюють, що їм дуже потрібна моя квартира, адже у них ніколи не вистачає грошей, щоб побудувати те, що насправді вони хочуть, а мріють вони про шикарний будинок.

Я якось їм прямо сказала:

“Ну що, хочете, щоб я продала свою квартиру, що постійно мені лише й говорите про це?”

Вони погодилися зі мною і стали одне за одним розповідати, як буде добре в новому будинку жити усім нам разом.

Дивлюся на невістку, думаю – ось, хитра яка людина, вона ж мене ніколи не любила, неправду говорить на кожному кроці, а тут вона прямо така мила та привітна зі мною, наче це й не Олена зовсім.

Але от з іншого боку мені шкода свого сина та внучку, адже вони живуть постійно в тому тісному гуртожитку, в маленькій кімнаті, там навіть умов нормальних зовсім немає.

Кредит їм чомусь не дають на будівництво, адже зарплата не така вже й велика, тільки під дуже великі відсотки, не можуть же вони економити на всьому, адже зараз на життя теж чималі гроші потрібні.

Останнім часом я просто стала замислюватися я над тим, щоб допомогти своїм дітям.

У нас дача є і Дмитро мені постійно говорить, що я квартиру свою маю продати, а сама можу жити на дачі, щоб вони будували будинок.

А коли закінчать – заберуть мене до себе.

Тепер я навіть не знаю, що робити, адже хочу рідним допомогти.

Але чи заберуть вони мене у свій будинок і як мені там буде житися я зовсім не знаю.

А що, якщо у них не хватить грошей, щоб добудувати його і мені тоді до кінця на дачі жити?

Загалом така ситуація у мене зараз склалася, а як її вирішити я зовсім не знаю.

Де тут вірне рішення знайти?

КІНЕЦЬ.