Одна жінка покохала чоловіка. Банальна історія, чи мало жінок люблять? Але в цьому випадку жінка покохала всім серцем, сильно і назавжди після однієї фрази. Дуже простої.

Вона звикла жити самотужки. З дитинства. Батьки самі були, як діти. На них неможливо було покластися. Інфантильні, вічно у сварках та примиреннях, вони навіть із садка її іноді забували забрати. Не погані, але безвідповідальні. Іноді безвідповідальність – це зрада.

Потім сама вчилася та працювала. У стосунках обпіклася. Молодики попадалися егоїстичні та безвідповідальні. А вона надто добре знала, чим ці милі дитячі якості загрожують. І жила сама, сама вирішувала питання, боролася, ні на кого не розраховувала – на думку не спадало.

Познайомилася з симпатичним чоловіком, молодшим за себе на сім років. Але ж вона не збиралася заміж. Просто хороший приємний чоловік, який каже, що любить. Але ж усі так говорили. Це добре, що любить. І жінка кивала та відповідала на поцілунок. Все добре йшло. Гарні відносини. Але всі проблеми жінка вирішувала сама. Не розповідала.

А якось у неї вдома прорвало трубу. Ось неприємність! І треба міняти труби, робити ремонт, стільки клопоту, не знаєш, за що взятися. І тут її чоловік пише, мовляв, давай підемо у кіно сьогодні? Жінка відповіла чесно, що така аварія сталася. Треба то, треба це… Вибач.

А чоловік відповів: “Я приїду зараз і розберуся!” Приїхав та розібрався. Місяць вони разом ремонт робили. Робітники робили, але самі знаєте, скільки треба мити, прибирати, виносити, купувати… І цей чоловік казав: “Не хвилюйся, я розберуся!”. І розбирався. Сам.

Серце жінки розмерзлося. Вона мало не плакала після цих слів. І після дій, які робив її чоловік. Вона не вірила, що таке можливе. Сорок два роки прожила, не чула цих слів ні від кого. Ніколи. “Я тебе кохаю”, – чула. А “Я розберуся” – ніколи.

І вийшла вона заміж, і народила двох дівчаток, і почала жити щасливо зі своїм чоловіком. Вона залишається самостійною. Але знаєте, як легко бути самостійним, коли є той, хто скаже: “Я розберусь!” І розбереться. І як важко бути самостійним, коли такої людини немає.

Жінка знає. І цінує. І кохає. Тому що це і є справжнє кохання. І справжній чоловік, з яким можна жити щасливо.

КІНЕЦЬ.