2 роки працювала, у всьому собі відмовляла, щоб купити хоч якусь машину. Нарешті я зробила це, була дуже щаслива після свого придбання, але це тривало недовго

 

Я довгий час мріяла про автомобіль, але поки що не могла собі цього дозволити. Хотіла взяти його в кредит, але мене щось зупиняло.

Бабуся мені завжди казала, що в кредит брати невигідно, потім стільки відсотків треба виплачувати, що виходить цей товар, ти купувала за подвійною ціною.

Тому я збирала гроші два роки. Працювала, у всьому собі відмовляла тільки тому, щоб накопичити побільше грошей і купити хоч якусь машину.

Зрештою, до свого двадцятиріччя я зібрала достатньо грошей і змогла купити собі машину без боргів, без кредитів. Я була дуже щаслива після свого придбання, але це тривало недовго.

Усі мої родичі, які зі мною не так вже й часто спілкувалися, почали дзвонити мені постійно і просити, щоб я когось відвезла кудись. Комусь треба було в село поїхати, комусь на ринок, комусь у перукарню чи в якийсь магазин.

І всіх обов’язково мала відвозити я. Коли не було автобуса до села, мені довелося завантажити в свою машину картоплю, буряки, моркву, всякі овочі, фрукти та молочні продукти, потім розвантажувати їх у місті.

Ніхто не хотів викидати гроші на вітер та кликати таксі. Адже таксі такі дорогі, а машиною безкоштовно можна доїхати.

Я ще дивно те, що спочатку тільки просили, щоб я їх відвезла кудись, а зараз уже просто повідомляють, що я такого дня повинна когось відвезти. І ніхто не питає, чи є в мене час, чи є бензин, чи гроші на бензин. Це нікому не цікаво. Згодом я навчилася відмовляти і звичайно ж стала невдячною і зухвалою в їхніх очах.

Тому я зрозуміла, що треба одразу розставляти кордони, показати, що відвозити когось таки послуга, а не моє зобов’язання. Щоб потім тебе не зви нувачували, що ти відмовилася відвозити когось. Адже машину я купувала сама, ніхто з цих родичів мені ні в чому не допомагав, а тепер вимагають від мене допомоги.

КІНЕЦЬ.