Копійку до копійки Оксана складала цілих 10 років, коли працювала в далекій Італії. Діти вже мали свої сім’ї, давно жили окремо самостійним життям.

Про матір згадували діти дуже рідко, зате, коли вона приїжджала в Україну в стареньку хатину своєї матері, щоразу одне поперед одного кликали її в гості. Аж очі світилися, коли мати переступала їх поріг з великими торбами, повними іноземних гостинців.

Оксана щиро діставала смачні гостинці онукам, які юрбилися біля неї та весело щебетали, а дітям давала гроші. Та довгої її гостини в себе ніхто не чекав, бо нагодувавши матір, діти вже з нетерпінням чекали, коли вже вона поїде додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль. Зайвий клопіт в хаті.

Після таких відвідин родини в Оксани на душі була велика порожнеча, ще тоді вона чудово зрозуміла, що не хоче набридати своїм дітям, на старості років допомоги та підтримки вона від них не дочекається.

Зараз у неї єдине що є – це старенька хатина в селі, яка ще від мами дісталася. Більше на старості її нічого хорошого не чекає.

А в Італії її повернення постійно чекав Алонцо – брат сеньйори, яку доглядала вона. Вдома Оксана нікому нічого не розповідала про своє життя за кордоном, та й нікого особливо не цікавило її життя там, лише гроші, які заробляла. Ніхто ніколи не поцікавиться, як вона там, чи звикла на чужині, чи не хоче додому.

Та Оксана була мудрою жінкою, ще 10 років тому вона стала відкладати гроші, перестала віддавати дітям все до копійки, як перші, роки, бо бачила, що не цінують.

Алонцо був чоловік немолодий, йому 60, а Галині 53 роки.

3 роки, як Алонцо кликав Оксану заміж, але вона хвилювалася, що не буде щасливою з ним на чужині. В Україні діти, онуки, родина, проживати свою старість хотіла з ними. Та зараз зрозуміла, що тут особливо ніхто її не чекає, її навіть на ніч стелити не поспішають, а що вже казати про допомогу на старості років.

Останнього разу, коли Оксана приїжджала додому зрозуміла для себе, що тут вона нікому не треба, а там у неї є чужі, але дуже близькі їй люди: сеньйора, яка їй за доньку вважає, Алонцо, подруги, знайомі.

Як не дивно, але лише зараз зрозуміла вона, що там їй добре на чужині, хоча дуже любить Україну, але родина віддалилася від неї, вдома вона самотня, тут від неї чекають лише rроші, а там завжди чекають її повернення, розпитують, як справи там на Батьківщині.

Алонцо буде безмежно щасливим, коли вона погодиться стати його дружиною, адже щиро кохає її. На старості років їм буде добре разом, він чоловік забезпечений, має хороше житло.

Оксана вирішила, що потрібно розпочати своє нове життя, відкинути всі турботи та хвилювання. Байдуже, що скажуть діти, друзі та родина, вона вже буде далеко від них. Вона сама будуватиме своє щастя, бо життя таке коротке, а їй ще багато потрібно встигнути.

Вона просто поїхала і нікому не сказала, що повертатися більше не збирається. Мамину хату залишила тітці. Не знає, чи вірно вчинила. Та хіба вона буде щасливою тут? Хіба можна вчинити інакше?

Фото ілюстративне.

Джерело