Я розлу чилася зі своїм чоловіком, тому що не могла більше давати звіти про те, на що я витратила копійKи. Коли я була молодою, і колишній чоловік почав доглядати за мною, мама говорила, що він хороший хлопець. Але коли я говорила, що він жадібний якийсь ; а мама сказала, що це навіть добре, адже він розуміється на Rрошах.Маму я послухала, вийшла за нього заміж, і спочатку ніби все було добре, ми жили у своїй однокімнатній квартирі.

Чоловік почав обур юватись, що квартира маленька, живемо в тісноті, але я нічого вдіяти не змогла. Тоді чоловік запропонував почати збирати на квартиру в іпотеку ; я, звичайно ж, погодилася, але з умовою, що моя квартира залишиться, ми її продавати не будемо.

Не знаю, як чоловік тоді погодився, сказав, мовляв, раз моя квартира, я можу сама вирішувати. І ось ми почали жити в режимі економії, він мене змушував звітувати за кожну витрачену Kопійку. Коли я розповідала мамі, вона говорила, що перебільшую, що насправді я вже не знаю , до чого причепитися.

Свекруха ж підтримувала свого сина, говорила, що він усе правильно робить, що треба збирати і рахувати кожну Kопійку, щоб чогось досягти.Я ж втомлювалася пояснити, чому туалетний папір цього місяця витратився швидше, ніж минулого року .Він контролював усе, йому шкода було щось купувати для свого сина. Я не витримала і подала розл учення ; після цього його мама і він почали забирати ті речі, які придбали за свій рахунок.

Вони винесли навіть тапочки, ложки та вилки, не забули забрати дитяче ліжечко, бо це вони купували ; а де спатиме дитина — їх це не хвилювало. Самі вони жадібні, ще й просять відмовитись від аліментів, але я не збираюся відмовлятися, нехай платить.

КІНЕЦЬ.