В цьому році я вирішила святкувати день народження дочки в лісі. Прийшли всі її однокласники. Раптом, rрянув rрім. Буквально. Такої кінцівки свята ми точно не очікували.

 

І у мене, і у дочки дні народження в травні. У мене двадцять шостого, у дочки двадцять восьмого. В цьому році дочка закінчила перший клас, і я вирішила відзначити наші з нею свята в один день — двадцять сьомого травня. На природі. Поруч з нашим будинком є лісовий масив.

Доглянутий. Чистенький. Навіть дві альтанки є. І річка. Дрібна правда, мені по коліно. Але зате для дітей безпечно. Дочка запросила весь свій клас, А я з десяток своїх друзів. І ще запросила аніматорів, щоб дітей розважати… Починалося все добре, чоловіки смажили шашлики,

жінки здалеку наглядали за дітьми, які веселилися під чуйним керівництвом аніматорів, в річку ніхто з них не залазив. Ну і ми накривали на стіл: фрукти, бутерброди, соки — щоб дітлахи, при бажанні могли перекусити і попити, поки шашлик готується. А потім грянув грім.

Буквально. в одну мить небо затягнуло чорними, свинцевими хмарами і хлинула злива. З громом і блискавками. Ми, дорослі швиденько завели діточок в альтанку, для самих місця не залишилося. Дорослі промокли до нитки, зате діточок врятували. Ніхто з них не промок,

ніхто не простив. Гроза скінчилася так само раптово, як і почалася. Знову виглянуло сонечко і тут пішли телефонні дзвінки. Батьки діточок хвилювалися, але почувши, що все гаразд і їхні діти не промокли під дощем, заспокоювалися. Запитували, чи потрібно забирати дітей, я відповідала, що на їх розсуд. Звичайно і батьки, і ми, дорослі на пікніку, хвилювалися за здоров’я дітей. А ось їм, дітлахам, було весело.

Ще б пак, пережили справжню пригоду. А ще їх дуже смішив наш мокрий вигляд. — Це було найкраще свято в моєму житті! Величезне спасибі! — висловлювали нам свою подяку діти, коли за ними приїхали батьки. — Наступного року повторимо? — питала я їх. — Та-а-а-к!!! — верещали діти. — Обов’язково! І грозу, тітка Таня, обов’язково! Будь ласка!

КІНЕЦЬ.