Михайле, що з тобою таке? – Дружина з підозрою вдивлялася в обличчя свого чоловіка, який чомусь з якимось особливим сумом доїдав свіжоприготовлений Лідою.

– Тобі не подобається омлет, який приготувала? Можливо, пересмажила чи пересолила?

– Подобається, все добре з ним.

– А мені щось здається, що не подобається тобі. Ану, подивися зараз на мене? Прямо в очі заглянь.

– Ще раз кажу, тобі! Що мені все подобається, – скривився Михайло.

– Тоді чому ти з самого ранку ходиш із таким незадоволеним виразом обличчям, наче я тобі не догодила чимсь?

– Та так, просто. Не звертай на мене уваги.

– Як це – не звертай на мене уваги? Ти ж мій чоловік.

– І що, що твій чоловік?

– Я несу за тебе усю відповідальність в усьому!

– Ой, Лідо! Що ти таке говориш?. – Чоловік знову скривився. – Яка ще на тобі за мене відповідальність? Я ж не дитина мала вже зовсім.

– Ти в мене гірше набагато, ніж дитина! Дитина мала мене більше слухається, – незадоволено сказала Ліда. – Нашому Олегові всього чотири роки, а він і те, одразу каже мені щиро, що йому не подобається. А ти все щось там собі замовчуєш постійно. Все з тебе мені самій потрібно витягувати. Ану, дай сюди мені чоло! – Дружина підійшла до Михайла і на його голову поклала свою руку.

– Ну, годі, Лідо, облиш! – відсмикнувся Михайло від неї.

– Дай, подивлюся зараз просто, чи гарячий ти, чи ні. – Вона поклала свою долоню на чоло Михайла, і невдоволено помітила: – Та ні. Нормальна температура в тебе. З цим, принаймні, все добре.

– Я ж казав тобі, ти зайве хвилюєшся.

– Ану ще мені горло своє покажи.

– Навіщо?

– Не задавай зайвих запитань! Я собі знаю навіщо, просто погляну і все.

– Ти що, лікар? Що ти там сама можеш побачити?

– Що треба! Я знаю собі що.

– Ну, ти вже геть перегинаєш палицю. – Чоловік без особливого бажання зробив те, що просила Ліда.

– Дивно дуже. І горло у тебе цілком нормальне. Зовсім не червоне, а гарне, світленьке. Значить і з ним все добре. А очі все одно, якісь дивні. Може, тобі просто сон поганий наснився?

– Так, наснився. – Михайло у відповідь кивнув.

– А що ти тоді мовчиш і нічого не кажеш мені? Сказав би мені одразу, що так і так. А я тут дарма хвилююся. А добро б тобі було!

– Господи, Лідо. – невдоволено зітхнув Михайло. – Ти непоправна геть, я ж тобі сам казав – не хвилюйся.

– І що ж за такий сон тобі наснився?

– Та так. Просто, недобрий якийсь, та й усе.

– Я ж запитую конкретно – про що він був?

– Лідо, вгамуйся, вже. Свої сни я тобі розповідати вже точно не зобов’язаний.

– Ой, мамо моя рідна, – іронічно хмикнула дружина. – Невже вони такі секретні ці твої сни? Можливо, тобі інші жінки снилися?

– Не вигадуй, прошу.

– А чого ти тоді боїшся мені все розповісти? Ану давай, швидко розповідай.

– Не розкажу!

– Значить, точно, жінки. – Обличчя Ліди стало похмурим. – Ось я й дожилася.

– Лідо! – Михайло зробив незрозуміле обличчя. – Ну, скільки можна вже фантазувати? Я ж говорю, не снилися мені ніякі жінки!

– А хто тоді снився?

– Ти мені наснилася. Лідо, ти! – не втримався Михайло. – Ти!

– Я? А чому ти мені не хотів одразу сказати? Чи? – У Ліди на обличчі з’явилося хвилювання. – Чи у твоєму сні по мені поминки були?

– Ні. Перестань. Які ще поминки?

– А що я у твоєму сні робила?

– Ми з тобою, Лідо, розлучилися! – Вигукнув чоловік, якому набридли вже питання дружини. – Розумієш? У моєму сні розлучилися ми з тобою, Лідо! Я пішов з дому.

– Як – пішов? Ти від мене пішов і мене просто так одну залиши?

– Так, я від тебе пішов. Назавжди.

– І куди ти пішов від мене, вже цікаво мені?

– Звідки я знаю? Не пам’ятаю цього вже. Головне я пам’ятаю – коли я вийшов із дому, мені стало так добре, відчув себе вільною людиною цілком.

– Добре?

– Ага. Так легко та спокійно, не було ніяких непорозумінь, відповідальності і турбот.

– Як – легко? Нічого собі! – У Ліди відразу злетіли обурено брови. – У тебе ж син є, наш син! Ти що, про синочка нашого не подумав?

– А про нього, Лідо, щиро кажучи, я навіть і не згадав. Не встиг просто. Я насолоджувався свободою та спокоєм своїх. Повною свободою. А потім.

– Що потім? Ти зустрів іншу жінку, так? Розказуй вже все як є. Ти до іншої відразу пішов? Молодшої за мене, правда? – вже ображено запитала дружина.

– Потім, Лідо, ти розбудила мене, і сказала, що настав час прокидатися. Час вести дитину в садок. І мені стало так недобре. Таке гарне відчуття змінилося знову звичайними буднями.

– Недобре тобі тепер?

– Ага. Відразу після того, як прокинувся.

– І чому тобі стало недобре?

– Ну як чому? – Михайло відвів очі убік. – Розлучення, це ж – не добре. Ось осад і залишився в мене на душі, наче то реально так було, таке враження. А ще мені на роботу пора вже. – Він важко зітхнув. – А уві сні було так добре мені. Так добре та спокійно.

– Зрозуміло тепер все, – через паузу промовила Ліда. – Значить, так Михайле Запам’ятай, мій рідний та любий, нічого там собі не накручуй – це був сон, всього лише лише – сон.

– Ну звичайно, Лідочко, звичайно, – кивнув Михайло дружині покірно.

– Тому не потрібно через нього псувати дружині настрій. У нас же з тобою просто чудові стосунки? Правда ж?

– У нас із тобою надто хороші стосунки, просто ідеальні, – акуратно поправив дружину Михайло.

– Так. У нас така хороша сім’я, – продовжила Ліда. – Прекрасна дитина, прекрасна квартира.

– Чудова машина, ми добре живемо, – додав чоловік.

– Ось і вірно, Михайле, – кивнула дружина. – Тож забудь про свої підозрілі неправильні сни, і живи реальністю. І одягайся швидше давай вже! Ти справді спізнюєшся на свою роботу!

Коли чоловік пішов з квартири, Ліда ще довго сиділа за столом і про щось загадково думала. Потім зітхнула.

– Сон, бачиш, наснився йому. Та якби я тобі всі свої сни розповідала, ми давно б уже розлучилися з тобою, Михайле. Але у нас, Михайле, – Ліда глянула на стару весільну фотографію, що багато років висіла в них на стіні, – просто ідеальні стосунки сімейні, щоб їх псували якісь там віщі сни. Але чи бувають віщі сни? Про що може говорити розлучення сімейної пари у сні?

Джерело