Батьки Руслана розлучилися, коли їхньому синові виповнилося 18 років.

Син поїхав навчатися в інше місто, а потім там і лишився.

Перші канікули він приїжджав до батьків, а потім студентське життя, робота затягли його.

Та й батьки якраз розлучалися і ділили майно. Їм було не до сина. Постійні сварки. Навіть перестали допомагати йому грошима. Дорослий – викручуйся сам.

Руслан почав працювати і вчитися. Частки Руслана у батьківській квартирі не було, та й прописаний він був у бабусі на селі.

Бабусі вже немає, а її старий будинок давно належить матері.

Квартиру батьки нарешті продали, гроші поділили і роз’їхалися різними районами міста.

Батько одружився і вже встиг завести двох дітей та іпотеку. Мати теж вийшла заміж. Тільки на відміну від батька всі гроші вбухала в ремонт квартири свого нового, вже старенького чоловіка.

Руслан познайомився з дівчиною, і вони поїхали до його рідного міста знайомитися з батьками.

Батьків повідомили про дату приїзду і про час весілля. Гостювати там вирішили тиждень. Навіть квитки на поїзд назад купили.

Кого з батьків першим ощасливити своїм приїздом? Просто кинули жереб. Першим випав батько.

Поїхали до батька. Взяли невеликі подарунки для батька та його нової дружини, а ще й для їхніх дітей, братів Руслана.

Батько зрадів. Діти дізнавшись, що у них є старший брат теж раділи. Їм цікаві були й іграшки, які їм подарували.

Сказавши дякую, вони побігли до своєї кімнати.

Тільки дружина батька виявляла невдоволення та викликала чоловіка на розмову. Батько повернувся.

-Молодці, що заїхали. Дякую, але вас там мама вже зачекалася. В нас місця зовсім немає. Діти малі. Так що ви їдьте вже… А на весілля ми приїдемо. Обов’язково приїдемо.

Ось так. В батька старшому синові місця немає зовсім. Побачились, познайомились. Руслану стало соромно перед нареченою за батька. Робити нема чого, поїхали до матері…

А там їх вже чекав справжній сюрприз!

Мати з порога заявила, що це не її квартира і їм тут нічого робити! Тож тільки хіба чаю попити, а ночувати нехай до батька їдуть.

Запропонувала завтра зустрітися у місті, погуляти, в кафе сходити. Але одразу сказала, що в неї грошей немає і платитиме за все Руслан.

Руслан з Ольгою поїхали від матері в готель.

-Не переживай. Всяке буває. Нічого не поробиш. Мати у тебе в квартирі не господиня. А там тато слова сказати не може. Але я люблю тебе. Мені однаково які у тебе батьки.

-Я вже передумав їх на весілля запрошувати.

-Це твоє діло, але запросити думаю треба. Це ж батьки…

Руслан із Ольгою поїхали наступного дня. Змінили квитки. Запросили батьків на вокзал, ще раз зустрітися і провести їх. Батько не приїхав – зайнятий із дітьми. Мати теж не приїхала, сказала, що її чоловік заслаб і вона його повезла в лікарню.

Нові сім’ї, новий чоловік, нова дружина та діти, те ж нові. Дитина, хоч і зовсім доросла, стала чужою.

Гаразд не приїхали провести, але вони не приїхали на весілля. Батько має дітей, іпотеку. Витрати не потягнути. Навіть на пропозицію сплатити їм проїзд батько відмовився. У нього в сім’ї усім заправляє молода дружина.

Мати теж не поїхала. Без чоловіка їхати не хоче, а чоловік їхати не може, слабий. Замкнуте коло.

Весілля відбулося і без них. Нові родичі виявилися людьми тямущими, зайвих питань не ставили.

Більше Руслан до батьків їхати не збирався, образився. Коли народилися діти, він їм повідомив, але нічого від них не чекав.

-Хочете бачити онуків, чекаємо в гості.

Але всі лишилися на своїх місцях…

Батько жив усе в тому ж місті. З дружиною він уже розлучився й платив аліменти. А ще вони ділили квартиру…

У матері справи також не дуже пішли. Її чоловіка не стало, а квартиру він заповів синові. З дружиною свого батька він ділитися не захотів.

А що ділити, якщо є заповіт. Мати поїхала в село, у старий будинок своєї матері. Той самий, де було прописано Руслан. Будинок треба ремонтувати, а грошей немає. Все на чужу квартиру пішло.

А все могло б бути інакше. Могло, але не вийшло. Кожен тепер живе сам собі, як чужі люди…

Руслан до них більше не приїжджав. Та й у коротких розмовах запрошення не було. Там немає йому місця…

КІНЕЦЬ.