Андрій, син Ольги Захарівни, повернувся з армії не один. Привіз з собою Аню,» дружину», вагітну. На четвертому місяці. — І коли тільки встиг, шельмець такий собі? — бурчала Ольга Захарівна. — Адже рік всього прослужив. Втім, бурчала вона скоріше за потребою, ніж за потребою.

Аня подобалася «свекрухи». Господарська, акуратна, готувати вміє. Звичайно, не так смачно, як готує сама Ольга Захарівна. Скажімо так: більш ніж прийнятно. Ось тільки одне викликало невдоволення в поведінці молодих — вони не бажали узаконити шлюб.

Щоб і чоловік, і свекруха, і невістка були по-справжньому, а не в лапках. — Мамо, дурниця все це! — пручався син. — По-твоєму виходить, раз люди поставили штамп в паспорті, то вже ні з що не роз лучаться? Поставити штамп — не означає Любити. — Все одно, не по-людськи це! — вимагала мати.

— Що люди скажуть. Чи не чоловік і дружина, а kоханці якісь! А коли дитина наро диться? Він що, у вас в ублюдках значиться буде?! Дитина повинна мати батька, носити його прізвище, рости в сім’ї! Як без сім’ї-то?! — У моєї дитини буде наше прізвище.

Моє ім’я йому буде по батькові. Не панікуй даремно, мамо. — Ну як так?! «Не переживай». Не прийнято у нас в селі так. Гріхом це вважається. Блудом! Що любить про вас говорити будуть?! Ось ти впертий, як твій батько. Той теж, як упреться, так з місця не зрушиш. Ось був би зараз живий, подивилася б я, як ти йому перечити будеш!

Зрозумівши, що від сина нічого не добитися, Ольга Захарівна вирішила підійти з іншого боку. Поговорити з Анею. — Мамо, а якщо у нас нічого не вийде? Зіграємо весілля і роз лучимося? Курям на сміх. Ну чим ми не чоловік і дружина? — відповіла їй Аня. Ось і бурчить Ольга Захарівна, що не розуміє-як так можна? У сина з Анею сім’я або що?

Джерело