Ольга з Сашком одружилися. Сашко розумів, що удочеріння – обов’язковий крок. Адже в Ольги була вже досить доросла донька. – Мамо, наступного тижня збори, – якось сказала Христина, йдучи на навчання. – Олю, а давай я на збори сходжу? – раптом сказав Сашко. – Познайомлюсь з батьками, дізнаюся, що там і як. Все одно з донькою треба подружитися. Ольга застигла від здивування

 

Христину батько не дуже любив. Він так то й не розраховував, що в нього будуть діти. Звідси і ставлення до власної дочки – холодність, ігнорування, контроль, заборони.

Дівчинка не була важкою дитиною, вона була звичайною і навіть цілком слухняною.

Згодом її батьки розлучилися і мама зустріла своє нове велике кохання. Олександр не одразу зорієнтувався, як треба поводитися з чужою дитиною, але любов до своєї жінки вимагала подвигів.

Він думав:

-Ось я, ось моя майбутня дружина. У неї є дитина. Я ж не буду для Христини гостем, який просто мамин чоловік. Та й Ольгу не дуже потішить, що ми будемо чужими з дівчинкою. Треба щось робити. Нині ми майже не спілкуємося.

Вона тому, що вступила в підлітковий період, а я тому, що ще не спілкувався з дітьми. Дівчинка не повинна робити кроків, щоб мене добре сприймати. Це мені щось треба зробити. Та й дуже затюкана якась ця дівчина…

-Скажи, а як Христина спілкувалася з батьком? – запитав Сашко свою кохану.

-Погано. Часом він дуже різкий був, ніби то й не його дочка.

Завдання ускладнилося.

-Гаразд. Не щось придумаю. Просто залишусь природним і дам знати, що постараюся бути хорошим батьком. Головне, щоб це слово стримати для себе.

Олександр розумів, що удочеріння – обов’язковий крок.

-Мамо, наступного тижня збори, – якось сказала Христина, йдучи на навчання.

-Олю, давай я на збори сходжу? – раптом сказав чоловік. – Познайомлюсь із батьками, дізнаюся, що там і як. Все одно з донькою треба подружитися.

Ольга приємно здивувалась – колишній чоловік таких ініціатив не виявляв.

-Олександре, зверніть увагу, – казала йому на зборах класна керівниця. – Мене непокоїть зовнішній вигляд Христини.

-Який же ж там вигляд? На мою думку, дитина цілком нормально одягається і виконує всі шкільні вимоги.

-Мені не подобається колір її волосся. Ви не думаєте, що зелені пасма – це занадто? Чи не могли б ви провести з нею розмову, що такий колір волосся неприйнятний?

-А який колір волосся прийнятний? У вас прописано у шкільних документах? Більше того, я вам скажу, що заохочую підліткові пориви, які не шкодять оточуючим. Ви мені краще скажіть, яка її успішність.

-Навчається вона добре, але помилки іноді робить через неуважність. Проведіть із нею розмову.

Керівничка явно була незадоволена відповіддю нового батька про волосся дочки.

-Христино, – заговорив Сашко з дочкою при Ользі, – керівничці не подобається твоє волосся.

-Знаю. А мені вона не подобається.

-Якщо ти хочеш виділятися з-поміж інших – це непогано. Пам’ятай, що будь-яка увага до тебе не завжди допоможе досягти бажаних результатів. Але якщо твоє самовисловлення заради того, щоб показати свою сміливість зовнішнім виглядом – це також непогано.

Сашко знав, про що говорив. Сам був підлітком.

-Я вам грошей залишу, Олю. Коли в салон захочете сходити – візьмете.

Через тиждень вся школа дивилася Христині в слід. Раніше в неї було каре з зеленими пасмами, а тепер довге, пряме і неймовірне чорне волосся. Обрала цей образ вона сама. Претензії від класного керівника відпали.

-Дякую за модну зачіску! – сказала вона батькам, коли прийшла зі школи. – Усі дуже вражені!

-А ти, бува, не в стилісти хочеш піти? – спитав її Сашко.

-А можна? – запитала Христина.

-Чому ж ні? – сказав Сашко.

-Ну, мені казали, що нормальна робота – це інженер, бухгалтер там, юрист…

-Хто казав?

-Тат… Ой…

-Нормальна робота – це та, що без порушень там всіляких, – лагідно сказав Сашко.

Після дев’ятого класу Христина вступила в коледж мистецтв.

-Яка ж я щаслива, що я йду шляхом, який мені подобається! Якби не Сашко, не знаю, ким би я була, – думала вона.

Так їй і захотілося називати Сашка татом…

КІНЕЦЬ.